для батьків


 14.12 2017 року о 17.20 відбудуться батьківські збори.


Як спілкуватися з дитиною
  • Спілкування на рівних. Рівень очей.
  • Попросити дитину вас чому-небудь навчити.
  • Запитувати в дітей поради.
  • Цікавитися планами дитини та їх враховувати.
  • Запитувати в дитини її річ і стукатися до неї в кімнату.
  • Просити допомоги в чому-небудь. Після цього не критикувати.
  • Давати посильні доручення-з відомим успіхом.
  • Схвалення взагалі (у цілому).
  • Підтримка у важкій ситуації (навести приклад із власного життя знайти три позитивних моменти — оптимістичний погляд на життя).
  • Не сюсюкати з дитиною. Розмовляти як з дорослим.
  • Зустрічати як кращого друга і проводжати.
  • Якщо ви не праві, просіть вибачення.
  • Дозволяйте дитині виражати свої почуття і діліться своїми.
  • Дозволяйте робити дітям помилки і зустрічатися з їхніми наслідками (негативний досвід — це теж досвід).
  • 100 %-ва увага мінімум 15 хвилин щодня.
  • Концентруйте увагу не на помилці, а на тому, як вийти зі складної ситуації.
  • Тілесний контакт 2—3 рази на день мінімум.
Як почути свою дитину
 (що батьки не повинні робити)
  • Накази, команди, що заперечують почуття. (Дитина плаче, розбила коліно, дорослі: «Припини плакати!» — образа в дитини гарантована.)
  • Попередження, застереження, погрози. («Якщо ти ще раз упадеш у цю калюжу...».)
  • Моралі, проповіді («Учитися — це твій обов'язок» і т. д. Такі моралі викликають нудьгу, а потім і агресію).
  • Поради і готові рішення («Я б на твоєму місці...»). Такі поради дратують дитину.
  • Докази, нотації та висновки («У твоєму віці треба б знати...»). Нотації приводять до бажання боротьби і помсти.
  • Критика, догани, обвинувачення («Усе через тебе...») приводять до уникання невдачі, низької самооцінки.
  • Оціночна похвала (не хвалити, а говорити: «Я вважаю тебе...», «Мені подобається...»).
  • Обзивання і висміювання (навіть жартівливі).
  • Здогади та інтерпретація.
  • Випитування та розслідування.
  • Співчуття на словах, чутки. 
  • Віджартування, відхід від розмови. 
Що треба пам'ятати батькам дитини, яка зростає 
  • Дитина формується під впливом того оточення, в якому зростає.
  • Дитина, що зростає в оточенні критики, навчається засуджувати.
  • Дитина, що зростає в оточенні ворожості, стане агресивною.
  • Дитина, що зростає в страху, буде всього боятися.
  • Дитина, що зростає в оточенні жалості, навчиться співчувати самій собі.
  • Дитина, що зростає в оточенні глузувань, стане сором'язливою і боязкою.
  • Дитина, що зростає в атмосфері заздрості, заздритиме.
  • Дитина, що зростає в оточенні заохочення, навчиться бути впевненою у собі.
  • Дитина, що зростає в атмосфері терпимості, навчиться бути терплячою.
  • Дитина, що зростає в атмосфері любові, навчиться любити.
  • Дитина, що зростає в оточенні схвалення, навчиться подобатися самій собі.
  • Дитина, що зростає в атмосфері визнання, навчиться бути цілеспрямованою.
  • Дитина, що зростає в атмосфері великодушності, буде щедрою.
  • Дитина, що зростає в оточенні чесності та справедливості, навчиться бути правдивою і справедливою.

Поради для батьків дітей, які відчувають страхи
Якщо дитина відчуває страхи:
  • Приймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися;
  • Розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу;
  • З розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини; не висміюйте
  • Їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх;
  • Заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.
Поради для батьків дітей, схильних до брехні
Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил:

  • Частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки;
  • Якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з'ясувати причину неправди;
  • Знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв'язати цю проблему;
  • Не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.
Поради для батьків, щодо спілкування з дітьми,  
  • які мають емоційні труднощі
    • Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.
    • Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.
    • Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.
    • Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.
    • Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.
    • Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.
    • Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.
    • З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.
    • Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар'єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.
    Рекомендації батькам щодо поводження з агресивною дитиною
     Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки та усунувши
    їх, ви можете сподіватися, що агресивність вашої дитини подолано.
     · Дайте дитині можливість виплеснути свою агресію, перенесіть її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати "портрет» свого ворога, й ви побачите, що в реальному житті агресивність у цей момент знизилася.
     · Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або невтішних висловлювань про своїх друзів чи колег.
     · Нехай ваша дитина в кожний момент відчуває, що ви її любите, цінуєте та приймаєте такою, якою вона є. не соромтесь зайвого разу приголубити або пожаліти її. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.
     · Стримуйте прагнення дитини провокують сварки з іншими. Треба звертати увагу на недружелюбного погляду одне на одного або бурмотання чого-небудь із образною собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи або бракує сил контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі».
     · Не прагніть припинити сварку, звинувативши іншу дитину в її виникненні й захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах виникнення непорозумінь.
     · Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, які призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
     · Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може переконатися в думці про те, що конфлікти неминучі, і продовжуватиме провокувати їх.
     · Не завжди варто втручатися у сварки дітей. Наприклад, коли двоє дітей під час гри щось не поділили й почали сваритися, краще поспостерігати за цим конфліктом, але не втручатися в нього, тому що діти зможуть знайти мову, і при цьому вони вчаться спілкуватися одне з одним. Якщо ж під час сварок одна дитина завжди перемагає, а інша виступає «жертвою», варто припинити таку гру, щоб запобігти формуванню страху в переможеного.
    Покарання. Подумай, навіщо?
     Запам’ятайте сім правил:

    1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ні фізичному, ні психічному (воно має бути корисним).
    2. Якщо є сумніви (карати чи не карати) – не карайте (ніяких покарань «про всяк випадок»).
    3. За один раз – одне покарання. Навіть якщо вчинків скоєно багато, покарання може бути суворе, але одне за все одразу. Покарання – не за рахунок любові. Ні в якому разі не забирайте подарунки на знак покарання.
    4. Пам’ятайте про час давності правопорушення. Якщо ви з’ясували, що вчинок скоєно давно, краще не карайте.
    5. Покараний – прощений. Сторінка перегорнулася, не згадуйте про це. Не заважайте починати життя спочатку.
    6. Покарання – але без приниження. Якщо дитина відчує перевагу вашої сили над її слабкістю, і вважає, що ви несправедливі – покарання подіє у зворотному напрямку.
    7. Дитина не повинна боятися покарання.

    ХЕЛЛОУИН: КАК УБЕРЕЧЬ ДЕТЕЙ

    Беседа со священником Павлом Гумеровым
    Антон Поспелов
    – Отец Павел, совсем скоро часть нашего населения устремится в ночные клубы, выйдет на улицы, чтобы отметить «праздник» под названием Halloween. О том, что это плохо, всем православным христианам и так известно, поэтому хотелось бы поговорить о другом: как вести себя в той ситуации, когда часть родных и знакомых начинает сходить с ума?
    Священник Павел Гумеров
    Священник Павел Гумеров– Мне, как приходскому священнику, неоднократно приходилось слышать вопросы от родителей детей и подростков, которых в школе тем или иным образом втягивают во все это; иногда даже подобная инициатива исходит от администрации школы, от учителей. Особенно празднование «веселого праздника Хэллоуин» характерно для частных учебных заведений. И хотя в школах учатся люди совершенно разных взглядов на жизнь, разных конфессий, с этим, тем не менее, совершенно не считаются. Когда я учился в школе, у нас тоже проводились балы-маскарады, карнавалы, и родители должны были помочь своему ребенку сделать какой-то костюм, чтобы он был в нем на новогоднем или ином балу. Но сейчас устраиваются специальные костюмированные вечеринки с надеванием масок вампиров, зомби, ведьм, всевозможной нечистой силы, и, конечно, дети, не имеющие еще духовного опыта, не очень понимают происходящее. Тем более что они воспринимают все с доверием, раз это исходит от учителя – взрослого, авторитетного человека.
    Как в этом случае действовать? Во-первых, как мне кажется, нужно, прежде всего, разобраться в том, что вообще нам навязывают. Наверное, многим из различных источников известно, что праздник Хэллоуин имеет чисто языческие корни, хотя формально называется вечером накануне дня Всех святых. На самом деле – это чисто языческий праздник жертвоприношения кельтскому богу смерти во время праздника Самайн. Люди, служащие князю тьмы, надевали на себя маски всевозможных страшилищ, изображая мертвецов, которые вернулись в свои дома, если бог был удовлетворен. Постепенно этот языческий праздник фактически заменил и вытеснил память о празднике Всех святых, отмечаемом Западной Церковью в этот день, и не осталось между ними иной связи, кроме календарной. Так что Хэллоуин не имеет никакого отношения к христианству и является языческим праздником. А для каждого христианина даже формальное участие в язычестве, в языческих обрядах является изменой Христу.
    Христианин должен всегда чувствовать свою ответственность за то, что происходит вокруг него, и в первую очередь – за свои собственные поступки. И как сказано в Священном Писании, человек даст ответ на Страшном суде не только за поступок, но даже за каждое праздное слово. Уж тем более за действие, связанное с языческим культом.
    Вспоминаются жития мучеников за веру, которым предлагали формально (это известно из протоколов) отречься от креста. Им говорили: «Оставайтесь христианами, кланяйтесь Христу, молитесь Ему. Не надо даже никакого отречения произносить, просто опустите благовония на жертвенник Зевсу или Артемиде… Этим самым вы засвидетельствуете свое примирение с язычеством и законопослушность нашим языческим законам…» Но христиане не шли на это никогда, они понимали, что даже молчанием предается Бог, а не то что прямым участием в языческом культе.
    Здесь – то же самое: нас пытаются втянуть в совершенно чуждое нам по культуре и по идеологии действие, чужое и по нашей национальной принадлежности, и по вероисповеданию. Мы, православные христиане, не можем участвовать в языческих обрядах. Известно, что данный «праздник» вышел из ирландских и кельтских культов и распространен в англоязычных странах, а нам-то он зачем?
    Почему в Америке он настолько популярен? Когда происходит некое явление массового безумия, беснования, всегда следует задать вопрос: кому это выгодно? Это очень легко выяснить, потому что есть реальные цифры. Ежегодно шоу, аттракционы, связанные с Хэллоуином, дают доход от 300 до 500 млн. долларов, и это только в США. А ведь в других англоязычных странах этот праздник тоже весьма распространен. Только в 2006 году доходы от продажи костюмов, масок вампиров, оборотней и прочей нечисти в тех же Соединенных Штатах составили около 5 млн. долларов. Понятно, что Хэллоуин кроме совершенно безбожной, оккультной, темной основы имеет и чисто коммерческую составляющую, как и День святого Валентина. Это такой маркетинговый ход, необходимый определенной группе лиц, чтобы продать побольше товаров и развлечений.
    Хотелось бы подчеркнуть еще раз, что в любом случае даже формальное участие в язычестве всегда очень строго осуждалось Церковью и было равносильно измене вере.
    – Но в некоторых школах могут настаивать на участии в Хэллоуине и православных детей – вместе со всеми другими одноклассниками. Что должны предпринять православные родители, чтобы уберечь своих чад от этого?
    – Я думаю, что этот праздник совершенно не обязателен для всех, он не имеет никакого отношения к системе образования. Поэтому можно просто уклониться от участия в нем под каким-то предлогом или напрямую объясниться с учителями. Во времена не столь отдаленные многие мужественные верующие люди шли даже на то, что не соглашались на вступление своих детей в пионеры. Почему? Потому что там было нужно принести клятву «жить, учиться и бороться, как завещал великий Ленин, как учит Коммунистическая партия», красное знамя целовать, то есть тоже пройти своего рода языческие обряды посвящения. Некоторые принимали это, повязывали пионерский галстук, некоторые – стойкие люди – нет. Все зависело от степени веры и личного мужества. Но сейчас все гораздо проще: мы свободны в своем выборе. В нынешнее лукавое время, когда мир глубоко агрессивен духовности и нравственности, наша задача – все время в детях наших воспитывать твердость и силу духа, показывать, что христианин – это человек, который не может вести себя как все, жить как все, даже если никакого осуждения его поступкам нет. Как говорил преподобный Варсонофий Оптинский: «Старайся жить, как Бог велит, а не как все живут, потому что мир во зле лежит». Мир во зле лежит – это как раз про наше время.
    Каждое время имеет свои вызовы. Советский период, например, имел какую-то нравственность, порядочность, но делал свои вызовы – коммунистические, атеистические, и задача родителей была показать детям, почему учителя – вроде бы люди авторитетные, уважаемые – иногда говорят неправду и не всегда их нужно слушаться. Помню, когда я учился в школе, у нас вплоть до конца 1980-х годов был уголок атеиста. По непонятной причине помещался он в кабинете химии, там были собраны какие-то атеистические книжки и брошюрки. Сейчас время затишья, время, про которое можно сказать словами Александра Васильевича Суворова: «Тяжело в учении – легко в бою», время, когда мы должны учиться противостоять этим вызовам и привыкнуть к тому, что вера наша ни под каким предлогом не должна быть скрываема, что мы не должны ее стесняться. Наоборот, сейчас мы должны воспитать детей в том, что это совершенно естественно – зайдя, например, в кафе, помолиться перед едой; проходя мимо храма, перекреститься на церковь. Этому я стараюсь учить своих детей. Если за это над нами кто-то смеется, то это не комплекс неполноценности в нас воспитывает, а умение противостоять, наращивать броню, тренировать силу воли. И наоборот, когда человек плывет по течению, он является слабым. Кто верен в малом, тот и в большом будет верен, а кто в малом не верен, тот проявит слабость и в другой ситуации.
    И, может, будет еще предложен какой-то другой праздник, гораздо худший. Мы не знаем, что нас ожидает в будущем, «что день грядущий нам готовит», хотя все равно известно, что мировая история должна закончиться большими гонениями на христиан и пришествием антихриста. Может быть, мы не доживем до этого, может быть, наши дети или внуки до этого доживут. И наша задача – воспитать воинов Христовых, а не безвольных хлюпиков, которые будут толерантны к любой инфекции.
    – Какими словами ребенку объяснить, что Хэллоуин – это не просто веселье? И как ему привить понимание того, что это чуждая нам традиция?
    – В Интернете, в других источниках очень много рассказано о Хэллоуине, о его языческих, оккультных корнях – в наше время информация очень доступна. Но если мы хотим ребенку что-то запретить, несомненно, мы должны обосновать наш запрет. От ребенка просто окриком, принуждением ничего не добьешься. Мы должны с ним разговаривать как с личностью, как с взрослым человеком – обоснованно, аргументированно. Поэтому необходимо собрать побольше информации и провести с чадом беседу. У меня есть знакомый папа – можно сказать, подвижник семейного воспитания: у него не только свои, но и приемные дети, очень большая семья. Так вот, он регулярно после ужина проводит по вечерам беседы со всем своим многочисленным семейством: о вреде сквернословия, курения, винопития и т. д. – и это дает свои плоды. Тем самым он наносит вот такие упреждающие удары, потому что знает: дети все равно с этим столкнутся. Тем более это обязательно надо делать, если уже видишь у своих детей какие-то подобные проявления. Так что с детьми надо беседовать, и, конечно, рассказывать им о своих праздниках, о своих традициях.
    Сейчас мы видим, как одна идеология, которая имела свои праздники, рухнула, и людям понадобились какие-то другие псевдопразднования, потому что «душа хочет праздника», как говорил главный герой фильма «Калина красная» В. Шукшина. Но этот персонаж, как и современный, оторванный от духовных корней человек, не знал, в чем настоящий праздник, что такое подлинная радость. А желание праздника, радости, чего-то яркого, каких-то переживаний, эмоций – обычное человеческое желание. И тем более этого жаждет детская душа. Детские впечатления о праздниках всю жизнь вспоминаются. Помните, у И. Шмелева, в его знаменитых книгах «Лето Господне» и «Богомолье», самыми радостными, запоминающимися воспоминаниями детства предстают именно праздники?
    Мы, православные, – счастливые люди: недостатка в праздниках у нас нет. Только надо позаботиться об организации празднований. Например, скооперироваться с другими родителями и во время каникул организовать рождественский и пасхальный праздники для детей на приходе, со спектаклем, концертом, раздачей подарков. На Благовещение выпустить птиц после службы. У нас в храме приходские детишки каждый год обязательно помогают в Великую субботу при освящении куличей, поют кондак праздника и ходят с батюшкой, собирая в корзинку пожертвования – яйца и куличи. И конечно, ребенок должен почувствовать атмосферу праздника дома. Если детям будет интересно и радостно дома с родителями, братьями, сестрами и друзьями, они не захотят уже убегать на какие-то сомнительные школьные вечеринки.
    Когда человек вступает во взрослую жизнь, что в основном остается из детства? Что-то такое яркое, позитивное. Плохое забывается – хорошее остается. И дай Бог, чтобы у наших детей было воспоминание о ночном пасхальном крестном ходе, о праздновании Рождества, о том, как вместе ездили с родителями в какую-нибудь поездку, например по Золотому кольцу, какие посетили святыни, как искупались в источниках. Вот это должно остаться в детской памяти, а не страшные уродливые маски и какие-то беснования.
    Мне кажется, у любого нормального человека все эти беснования иных чувств, кроме отвращения, не вызывают. Хотя, конечно, у некоторых людей есть тяга ко всяким ужасам, миру инфернальному. А к чему это приводит, еще Николай Васильевич Гоголь очень хорошо описал в своей повести «Вий»: Хома Брут проявил любопытство, посмотрел на Вия, хотя ему был внутренний голос не глядеть, – и тем самым открыл двери нечистой силе, которая прорвалась через защищающий его барьер… Что дальше произошло, мы знаем. У каждого человека есть, конечно, определенная такая тяга к неизведанному, но это влечение совсем нездоровое и небезопасное.
    – А какие примеры привести, объясняя, почему нельзя на себя надевать личины ведьм, вампиров, вурдалаков и просто нечистой силы?
    – Иногда нам говорят, что, конечно, есть сатанисты, есть оккультисты, которые совершенно реально во все это верят, в этом упражняются, служат сатане и совершенно сознательно являются реальными почитателями нечистой силы, а Хэллоуин – это всего лишь некое шоу… Мол, и в Америке в нечисть тоже не верят. Но там, по-моему, скорее всего вообще ни о чем не задумываются: просто срабатывает очень мощная реклама, очень мощная пропаганда Хэллоуина. Но они все-таки связаны своими корнями с этим праздником, в отличие от нас. У нас в России тоже сохранились некоторые рудименты язычества: гадание на святках, сжигание масленицы, пляски на Ивана Купалу – и с этим тоже надо бороться.
    Так вот, кто-то может сказать, что все это несерьезно, понарошку, и нет разницы, надевать костюм вампира или, скажем, костюм Чебурашки на утреннике. Однако разница большая. Не будем забывать, что для ребенка игра и реальность всегда немножко переплетены. Например, подсесть ребенку на компьютерную игру гораздо легче, чем взрослому, который и психически крепче, и для него виртуальная игровая реальность и реальность обычная всегда имеют четкую границу. А для ребенка эта грань очень сильно размыта, поэтому на нем даже косвенное участие в языческих обрядах может серьезно сказаться.
    Мне приходилось беседовать с людьми творческими, с актерами, которые занимаются лицедейством. Лицедейство – это надевание какой-то личины, маски для того, чтобы дальше изображать что-то, представление какого-то образа. И вот даже для этих людей подобное не проходит бесследно. Эти люди в общем-то по-своему несчастны, потому что, с одной стороны, они очень чувствительные, они тянутся к вере, им даже легче, может быть, прийти к вере, к Богу, чем людям каких-то технических специальностей, более приземленным, – но духовную жизнь им вести гораздо сложнее, потому что им, чтобы войти в какой-то образ, особенно если человек является профессиональным актером, требуется перевоплощение, а не формальное вхождение. Одна женщина, которая раньше была актрисой, мне рассказывала, что сейчас она от этого отошла, занялась другой деятельностью потому, что необходимые перевоплощения, вживание в образ, работа над ролью очень сильно мешали ее духовной жизни. Скажем, если человек играет героя-любовника, ему самому иногда нужно переживать те же страстные эмоции, влюбленность, которую он собирается играть. Некоторые актеры становятся просто влюбленнозависимыми. Не случайно у актеров, актрис создание полноценной семьи, отношений на всю жизнь – очень-очень большая редкость, потому что они постоянно влюбляются то в одного, то в другого, то в третьего и уже не могут жить без этого. Бывает, что они заигрываются: играя любовников на сцене, на одной съемочной площадке, часто становятся любовниками и в жизни.
    Так что даже на нервную систему взрослого человека, с уже сложившейся психикой, на его психическое и духовное, в первую очередь, здоровье лицедейство очень сильно влияет. Он становится уже своего рода носителем того образа, который воплощает, особенно темного. И очень многие верующие актеры отказываются, когда им предлагают играть нечистую силу; среди актеров также очень распространено, например, предубеждение к сценам, где надо играть собственную смерть: существует мнение, что это может плохо кончиться.
    Повторюсь: человек за каждое праздное слово – не только за праздное действие – несет ответственность перед Богом.
    Ничто не проходит бесследно. Любой человек, который смотрел фильм ужасов, тоже долго находится под впечатлением от увиденного, его долго потом преследуют эти образы, являются во снах. На то и эффект, чтоб пощекотать нервы человеку и серьезно повлиять на его ум, на его подсознание.
    А личное участие в язычестве, оккультизме, даже просто формальное, безо всякой к тому веры, не может пройти даром. Люди открывают ворота этим самым сущностям, которых изображают, в которых дети пытаются играть, надевая личины демонов, вампиров и прочей нечисти.

    Интерес к инфернальной, демонической теме не проходит бесследно. В Китае были запрещены несколько фильмов ужасов, поскольку школьники стали копировать поведение их персонажей. У нас в России группа подростков, насмотревшись фильмов про вампиров, заманила в лес девушку, убила ее и выпила кровь.
    Так что наша задача как родителей, как воспитателей непременно следить за тем, что смотрят наши дети, с кем они общаются, в какие игры они играют и какие праздники отмечают.
    Со священником Павлом Гумеровым беседовал Антон Поспелов
    30 октября 2012 г.
    Шановні батьки! Разом готуємось до нового навчального року! 
    1. Любіть дитину, частіше обіймайте її.
    2. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Знаходьте радість у спілкуванні. Цікавтеся справами та проблемами дитини.
    3. Розвивайте дитину: заохочуйте до малювання, розфарбовування, вирізання, наклеювання, ліплення. Обов’язково привчайте дитину до звички читати книжки щодня.
    4. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії містом.
    5. Надавайте перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не розкішному одягу.
    6. Обмежте перегляд телепередач, ігри на комп’ютері до 30 хв.
    7. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички і любов до праці.
    8. Не робіть із дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом сім’ї зі своїми правами й обов’язками.
    9. Пам’ятайте, що кожна дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на свою власну думку.
    10. Вранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, не вживайте образливих слів.
    11. Не підганяйте дитину, розрахувати час – це ваш обов’язок, якщо ж ви з цим не впорались – провини дитини в цьому немає.
    12. Не відправляйте дитину до школи без сніданку: у школі вона витрачає сили.
    13. Проводжаючи дитину до школи, побажайте їй успіхів.
    14. Забудьте фразу: «Що ти сьогодні отримала?». Зустрічайте дитину спокійно, не ставте тисячу запитань, дайте їй розслабитися.
    15. Якщо дитина замкнулася, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді все сама розкаже.
    16. Зауваження вчителя вислуховуйте не в присутності дитини. Вислухавши, не влаштовуйте сварки. Говоріть із дитиною спокійно.
    17. Після школи дитина повинна 2-3 години відпочити. Найоптимальніший час для виконання завдань – з 15 до 17 години.
    18. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 30-40 хв. треба відпочивати 5-15 хв. залежно від віку дитини. Першокласникам потрібно кожні 15-20 хв. робити перерви на 10-15 хв.
    19. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, дайте їй попрацювати самостійно. А коли буде потрібна ваша допомога, то без крику, зі словами «не хвилюйся», «ти все вмієш», «поміркуймо разом», «згадай, як пояснював учитель», допоможіть дитині.
    20. При спілкуванні з дитиною не вживайте умовностей: «Якщо ти будеш добре вчитися, то…»
    21. Протягом дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.
    22. У сім’ї має бути єдина тактика спілкування дорослих із дитиною.
    23. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини.
    24. Знайте, що діти люблять казки, цікаві історії, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Приділіть дитині 10-15 хв. перед сном.
    25. Підтримуйте дитину. Ваша щира зацікавленість у її шкільних справах і турботах, серйозне ставлення до її досягнень і можливих труднощів допоможуть дитині розвиватися.
    26. Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрічається в школі. Поясніть їх необхідність.
    27. Дитина ходить до школи, щоб вчитися, але їй може щось не вдаватися, це природно. Дитина має право на помилку.
    28. Складіть разом із дитиною розпорядок дня, стежте за його дотриманням.
    29. Підтримуйте дитину в її бажанні досягти успіху. У кожній роботі обов’язково знайдіть, за що можна її похвалити. І не просто хваліть, а розкажіть, що саме вона зробила добре.
    30. Навчання – це нелегка і відповідальна праця. Школа – це важливо, але це не привід позбавляти дитину різноманіття, радості, гри…

    Бажаю вам не тільки прочитати поради, а й виконувати їх щодня!
    18.05.2017 року о 17.30 відбудуться батьківські збори!

    Уважним батькам!
    Зразок заяви на пришкільний табір

                                            Начальнику пришкільного табору
              ШСШ 1 ст.№13
                 Полятикіній О. В.
                          П. І. П. батька (матері)
                                  Домашня адреса, телефон

    Заява
    Прошу зарахувати мого сина (мою доньку) П. І. П. ,учня 
    ( ученицю) 2 - В класу до пришкільнаго табору з 29.05.2017 р. по 16.06.2017 р.
    Дата                                                                         Підпис

                                                     Начальнику пришкільного табору
                                                     ШСШ 1 ст. №13
                                                      Полятикіній О. В.
                                                      П. І. П. батька (матері)
                                                      Домашня адреса, телефон


    Заява
    Прошу прийняти благодійний внесок у сумі 154 гривні 00 копійок (сто п"ятдесят чотири гривні 00 копійок) для вітамінізованого харчування мого сина ( моєї доньки) П. І. П. учня(учениці) 2 - В класу у пришкільному таборі.
    Дата                                                                         Підпис


    Уважним батькам!

     

    Пам'ятка батькам другокласників

    Перебування дитини в другому класі знаменується тим, що обов’язковими стають домашні завдання, а дітям починають ставити оцінки. Усе це досить непросто для дитини. Існують секрети для батьків щодо підтримки дитини в даний період
    Отже, до нотатника батьків другокласника внесемо певні правила.

    1. Нагадати дитині, що домашні завдання потрібні для відпрацювання того, що в класі пояснював вчитель, інакше в довгострокову пам’ять знання не переходять.
    2. Навички виконання домашньої роботи без допомоги і підтримки дорослого практично не формуються — такі особливості засвоєння навчального матеріалу дітьми в початковій школі.
    3. Якщо батьки не контролюють і не допомагають виконувати домашнє завдання, то дитина може його не робити і не записувати.
    4. Важливо спочатку перевіряти і зіставляти те, що дитина записала у щоденник, і те, що дійсно було задано (діти подекуди не записують частина завдань у щоденник).
    5. Необхідно визначити конкретний час для виконання домашнього завдання і прагнути, щоб дитина робила уроки в один і той самий час.
    6. Допомагати дитині робити домашнє завдання і перевіряти те, що дитина зробила.
    7. Навчити дитину організовувати своє робоче місце для виконання роботи.
    8. Показувати власний приклад організованості і зібраності.
    9. Прийняти, що погані оцінки в процесі навчання неминучі, тому важливо не сварити дитину за них, а навпаки, допомогти розібратися.
    10. Важливо сприймати оцінки як показники «навчальної температури»: двійка — це сигнал до того, що знання «приболіли» і їм потрібне лікування, а не мораль.
    11. Не думати, що якщо мама й тато добре вчилися в школі, то їхня дитина обов’язково буде відмінником —ми всі різні.
    12. Дитині нічим не допоможуть розповіді батьків про те, що вони закінчили школу із золотою медаллю, а до ВНЗ із червоним дипломом, зате тривожність можуть сформувати.
    13. Якщо сварити дитину за двійки, то в неї може з’явитися шкільна тривожність, яка сильно впливатиме на успішність дитини. Навіть найрозумніша дитина може отримати низьку оцінку, якщо боятиметься, адже страх блокує пізнавальну діяльність.
    14. Не вимагати від дитини більше, ніж вона може в даний момент.
    15. Важливо самим батькам спокійно ставитися до оцінок і не вимагати від дитини тільки високих балів — якщо мама дуже сильно переживає через оцінку, то й у дитини з’являється тривожність і страх не виправдати очікування мами.
    16. Важливо вчити дитину порівнювати свої досягнення з її ж досягненнями, але за попередній період.
    17. Обов’язково хвалити за успіхи, створювати ситуації успіху, відзначати найменші просування у навчанні.
    18. Ніколи не порівнювати досягнення дитини з досягненнями інших дітей.
    19. Дитина повинна бачити, що помилятися — це нормально, що помиляються і мами, і тата і бабусі й дідусі.
    20. Діти часто сприймають оцінку як визначення дорослими її особистості, тому треба бути дуже тактовним у спілкуванні з дитиною та вчити розділяти: «Я хороший, але в роботі я зробив 20 помилок і тому отримав 2».

    21. Важливо дитину налаштовувати на те, що якщо вірити в успіх і намагатися, то все обов’язково вийде.

    Як правильно хвалити дитину.

    Результат пошуку зображень за запитом "Як правильно хвалити дитину\"

    Феномен другокласника - поради батькам

    ДРУГОКЛАСНИКИ ВЖЕ НЕ З ЧУТОК ЗНАЮТЬ ПРО ТЕ, ЩО ТАКЕ ШКОЛА, ЇХ ОЧІКУВАННЯ БУДУЮТЬСЯ НА ОСОБИСТОМУ ДОСВІДІ, А НЕ НА ЗАХОПЛЕНИХ І ВІДІРВАНИХ ВІД ЖИТТЯ ВРАЖЕННЯХ, ЯК У ПЕРШОКЛАСНИКІВ. МАЛЮКИ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ВЧИТИСЯ - ЦЕ НЕ СТІЛЬКИ РОБОТА, СКІЛЬКИ ПРИЄМНЕ ПРОВЕДЕННЯ ЧАСУ З НОВИМИ ДРУЗЯМИ І ПОВАЖНЕ ДЕФIЛЮВАННЯ КОРИДОРАМИ В СТРИМАНОМУ ДОРОСЛОМУ ОДЯЗІ. НУ, І ОСОБИСТИЙ ПОРТФЕЛЬ, ЗРОЗУМІЛО. 

    БАТЬКИ ДРУГОКЛАСНИКІВ,
    ЯК ПРАВИЛО, ДОСИТЬ СПОКІЙНО ЗУСТРІЧАЮТЬ ДЕНЬ ЗНАНЬ. ВОНИ ВЖЕ ПЕРЕЖИЛИ СКЛАДНИЙ ПЕРШИЙ РІК НАВЧАННЯ, КОЛИ ВСЕ В НОВИНКУ. ЧАСТО БАТЬКИ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ДЛЯ ЇХ РОЗУМНОЇ І ТАЛАНОВИТОЇ ДИТИНИ ВСІ ПРОБЛЕМИ ВЖЕ ЗАЛИШИЛИСЯ ПОЗАДУ. ВОНА САМОСТІЙНА - БЕЗ НАГАДУВАННЯ РОБИТЬ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ, ЗБИРАЄ ПОРТФЕЛЬ, МОЖЛИВО НАВІТЬ ХОДИТЬ В ШКОЛУ І НАЗАД БЕЗ СУПРОВОДУ ДОРОСЛИХ. ЧАСТО БАТЬКИ З САМОГО ПОЧАТКУ ПУСКАЮТЬ ВСЕ НА САМОПЛИВ, ЗАНАДТО РАНО РОЗСЛАБЛЯЮТЬСЯ, НЕ ПОДУМАВШИ, ЩО У ДИТИНИ МОЖУТЬ ВИНИКНУТИ РІЗНОГО РОДУ СКЛАДНОСТІ. ЯК ЗОВСІМ НОВІ, ХАРАКТЕРНІ ДЛЯ ДРУГОГО РОКУ НАВЧАННЯ, ТАК І ПРОЯВИТИСЯ СТАРІ, НЕ ВИРІШЕНІ В ПЕРШОМУ КЛАСІ ПРОБЛЕМИ. ЩОБ НЕ УПУСТИТИ ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ З-ПІД КОНТРОЛЮ, МОЖНА ПОРАДИТИ ПЕРШИЙ ЧАС ПРИДІЛЯТИ ПІДВИЩЕНУ УВАГУ ДО НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДИТИНИ. АЛЕ НЕ ТИСНУТИ АВТОРИТЕТОМ, А ПИЛЬНО СПОСТЕРІГАТИ ЗІ СТОРОНИ, ЩОБ МАТИ МОЖЛИВІСТЬ ШВИДКО ПРИЙТИ НА ДОПОМОГУ, КОЛИ ЦЕ БУДЕ НЕОБХІДНО, НЕ ОБМЕЖУЮЧИ САМОСТІЙНІСТЬ УЧНЯ. 

    ПЕРШІ ОЦІНКИ: ВЧИМОСЯ РЕАГУВАТИ. ОДНІЄЮ З ГОЛОВНИХ НОВИНОК, ЯКІ МОЖУТЬ ВИКЛИКАТИ СКЛАДНОСТІ, Є ЗАПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ОЦІНОК. В ПЕРШОМУ КЛАСІ ДІТИ ПРАКТИЧНО НЕ ОТРИМУВАЛИ НЕГАТИВНОЇ РЕАКЦІЇ НА СВОЮ РОБОТУ, КРІМ КОМЕНТАРІВ ВЧИТЕЛЯ НА ТЕМУ «ТРЕБА КРАЩЕ СТАРАТИСЯ». ЗАРАЗ ЖЕ НЕУВАЖНІСТЬ, НЕАКУРАТНІСТЬ АБО НЕПРАВИЛЬНО ЗРОЗУМІЛИЙ МАТЕРІАЛ МОЖУТЬ ЗНАЙТИ СВОЄ ВІДОБРАЖЕННЯ В ТРІЙЦІ, А ТО Й ДВІЙЦІ. ДУЖЕ ВАЖЛИВО ЗАЗДАЛЕГІДЬ НАВЧИТИ ДІТЕЙ АДЕКВАТНО РЕАГУВАТИ НА ОЦІНКИ В ЩОДЕННИКАХ. А ДЛЯ ЦЬОГО ТРЕБА ПОЧАТИ З СЕБЕ. 

    ТРІЙКИ І ДВІЙКИ, ЯСНА РІЧ, НІКОГО З БАТЬКІВ НЕ ПОРАДУЮТЬ. ІСНУЄ ВЕЛИКА СПОКУСА НАСВАРИТИ ДИТИНУ ЗА НИХ, ДОРІКНУВШИ ЗА НЕУВАЖНІСТЬ, НЕБАЖАННЯ ВЧИТИСЯ АБО, ТОГО ГІРШЕ, ВГОЛОС ВИСЛОВИТИ СУМНІВ У РОЗУМОВИХ ЗДІБНОСТЯХ. ШЛЯХ, ЗВИЧАЙНО Ж, ТУПИКОВИЙ. КОМУ БУДЕ КОРИСТЬ З ТОГО, ЩО ДИТИНА БУДЕ ЛИТИ ГІРКІ СЛЬОЗИ В ГАРДЕРОБІ, БОЯЧИСЬ ПОСТАТИ ПЕРЕД СУВОРИМИ ОЧИМА БАТЬКІВ. ПО МОЖЛИВОСТІ, ПІДКОРЯЮЧИСЬ ІНСТИНКТУ САМОЗБЕРЕЖЕННЯ, ВОНА БУДЕ ПРИХОВУВАТИ СВОЇ ПРОБЛЕМИ, ОЦІНКИ ТА СКЛАДНОСТІ ВІД МАМИ З ТАТОМ, ЩОБ НЕ ОТРИМАТИ ЗАЙВИЙ РАЗ ОСУД. ТОМУ НАБАГАТО БІЛЬШ КОНСТРУКТИВНИЙ ШЛЯХ - НА ПОЧАТКУ ПОЯСНИТИ, ЩО ОЦІНКА, ЯКА ВИСТАВЛЯЄТЬСЯ ВЧИТЕЛЕМ:
     
    1) ОЦІНЮЄ ПЕВНЕ ЗАВДАННЯ, ЯКІСТЬ ЙОГО ВИКОНАННЯ, А ЗОВСІМ НЕ СТАВИТЬ ДОВІЧНИЙ ДІАГНОЗ ІНТЕЛЕКТУ УЧНЯ. ТОБТО ДВІЙКА ЗА ВИРІШЕННЯ ЗАВДАННЯ З МАТЕМАТИКИ ГОВОРИТЬ ПРО ТЕ, ЩО ВIН НЕ ВПОРАВСЯ САМЕ З ЦІЄЮ ЗАДАЧЕЮ; 
    2) ПОГАНА ОЦІНКА СТАВИТЬСЯ ВЧИТЕЛЕМ НЕ З ШКІДЛИВОСТІ, НЕ ЗІ ЗЛОСТІ. ВІН НЕ ПРАГНЕ ПОКАРАТИ НЕЮ УЧНЯ, АБИ ДАТИ ЗРОЗУМІТИ, ДЕ САМЕ ЗНАХОДЯТЬСЯ СЛАБКІ СТОРОНИ. ЯКИЙСЬ МАТЕРІАЛ ПОТРІБНО ПОВТОРИТИ, РОЗ'ЯСНИТИ, ДОВЕСТИ ДО РОЗУМІННЯ. ВІДПОВІДАЛЬНО РЕАГУВАТИ НА ПОГАНУ ОЦІНКУ ТРЕБА НЕ ПУСТИМИ ГІРКИМИ СЛЬОЗАМИ І НЕ ПОВНОЮ БАЙДУЖІСТЮ. А ЗРОБИТИ СПРАВЖНЮ РОБОТУ НАД ПОМИЛКАМИ, РОЗІБРАТИСЯ В МАТЕРІАЛІ З БАТЬКАМИ АБО ПІДІЙТИ ЗА РОЗ'ЯСНЕННЯМ ДО ВЧИТЕЛЯ. І ТОДІ В МАЙБУТНЬОМУ НЕ ЗМУСЯТЬ СЕБЕ ЧЕКАТИ ЗАСЛУЖЕНІ П'ЯТІРКИ; 
    3) ОЦІНКА - ЦЕ НЕ ВИРОК. СЬОГОДНІ МОЖНА ОТРИМАТИ ТРІЙКУ ЗА РІШЕННЯ РІВНЯНЬ, ПОТІМ ДОБРЕ ПОПРАЦЮВАТИ І НАДАЛІ КЛАЦАТИ СХОЖІ ЗАВДАННЯ, ЯК ГОРІШКИ. НЕ МОЖНА ДОЗВОЛЯТИ ДИТИНІ ПРИМІРЯТИ НА СЕБЕ КЛЕЙМО ДВІЄЧНИКА АБО ТРІЄЧНИКА. ВОНА ПОВИННА ЗНАТИ, ЩО ВСЕ В ЇЇ РУКАХ, І ПРАГНУТИ ДО КРАЩОГО. І НАЙГОЛОВНІШЕ - ОЦІНКА НЕ ПОВИННА СТАТИ ДЛЯ ДИТИНИ САМОЦІЛЛЮ. ВЧИТЬСЯ ВОНА НЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БУДЬ-ЯКИМ ШЛЯХОМ, ВКЛЮЧАЮЧИ ОБМАННИЙ, ОТРИМАТИ «П'ЯТІРКУ» І ЗАДОВОЛЬНИТИСЯ ЦИМ. А ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЗНАНЬ, ЯКІ ОБ'ЄКТИВНО ОЦІНЮЮТЬСЯ АВТОРИТЕТНИМИ ДОРОСЛИМИ ВИЩИМ БАЛОМ. 

    САМООЦІНКА: НЕ ЗАНИЗИТИ І ВИРІВНЯТИ. ДРУГА СКЛАДНІСТЬ ДРУГОКЛАСНИКІВ КРИЄТЬСЯ В САМООЦІНЦІ. ДІТИ, ЯК ПРАВИЛО, ЗАДОВОЛЕНІ СВОЇМИ УСПІХАМИ В ПЕРШОМУ КЛАСІ, ЩЕ НЕ МАЛИ КІЛЬКІСНОЇ ОЦІНКИ СВОЄЇ ПРАЦІ, РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ. ВОНИ І ТАК ДОКЛАДАЛИ БАГАТО ЗУСИЛЬ ТА НАСПРАВДІ НАВЧИЛИСЯ БАГАТЬОМ ЦІКАВИМ І ЗНАЧУЩИМ РЕЧАМ - ПИСЬМУ, ЧИТАННЮ, ОСНОВАМ МАТЕМАТИКИ. ПЕРШОКЛАСНИКИ ЗАСЛУЖЕНО ПИШАЛИСЯ СОБОЮ З ЦЬОГО ПРИВОДУ. НА ДРУГОМУ РОЦІ НАВЧАННЯ З'ЯВЛЯЮТЬСЯ ОЦІНКИ, І ДИТИНА ВЖЕ ДОСИТЬ ЗРІЛА, ЩОБ ПОЧИНАТИ ПОРІВНЮВАТИ СВОЇ УСПІХИ З УСПІХАМИ ОДНОКЛАСНИКІВ. І НЕ ЗАВЖДИ ЦЕ ПОРІВНЯННЯ РАДУЄ. 

    У ЦЬОМУ ВІЦІ ЗАКЛАДАЮТЬСЯ ОСНОВИ САМООЦІНКИ ОСОБИСТОСТІ НЕ ТІЛЬКИ В ПЛАНІ ЗДІБНОСТЕЙ ДО НАВЧАННЯ, СПОРТУ, ПРАЦІ (ТИХ ДИСЦИПЛІН, ЯКІ ВИВЧАЮТЬСЯ В ШКОЛІ), АЛЕ ТАКОЖ І В ПЛАНІ ПОПУЛЯРНОСТІ У ОДНОЛІТКІВ, ІНТЕРЕСУ ДЛЯ РОВЕСНИКІВ, ВЛАСНОЇ ЗОВНІШНОСТІ. ПСИХОЛОГИ НАВІТЬ ЦЕ ВИДІЛЯЮТЬ В ОКРЕМИЙ ФЕНОМЕН, НАЗВАНИЙ «ФЕНОМЕНОМ ДРУГИХ КЛАСІВ». ВСТАНОВЛЕНО, ЩО, ЯК ПРАВИЛО, САМООЦІНКА ШКОЛЯРА (В ПЛАНІ НАВЧАННЯ) В ЦЬОМУ ВІЦІ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ ДЕЩО ЗАНИЖЕНОЮ ПОРІВНЯНО З ПЕРШИМ РОКОМ, І ПОЧИНАЄ ВИРІВНЮВАТИСЯ ДО ТРЕТЬОГО КЛАСУ. СПРАВА В ТОМУ, ЩО ДИТИНІ НЕ ЗАВЖДИ ЗРОЗУМІЛІ КРИТЕРІЇ ДОРОСЛИХ І РОВЕСНИКІВ, З ЯКИМИ ВОНИ ОЦІНЮЮТЬ ЇЇ САМУ І ОДИН ОДНОГО. ВІДЧУВАЮЧИ ПОТРЕБУ В САМООЦІНЦІ, САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ, ДИТИНА ЧАСТО ВПАДАЄ В КРАЙНОСТІ, ВВАЖАЮЧИ СЕБЕ ТО КРАЩОЮ, ТО ГІРШОЮ ЗА ВСІХ. 

    ЩОБ ПОЛЕГШИТИ ДЛЯ ДИТИНИ ЦЕЙ ПЕРІОД, ТРЕБА НАМАГАТИСЯ ЧАСТІШЕ ЗАВОДИТИ РОЗМОВИ ПРО РІЗНI ОЦІНКИ, ПОРІВНЯЛЬНI ХАРАКТЕРИСТИКИ КОГО-НЕБУДЬ. ПІДІЙДУТЬ І ЛІТЕРАТУРНІ ГЕРОЇ, І СПІЛЬНІ ЗНАЙОМІ. ТАКОЖ МОЖНА ЗНАЧНО ЗНИЗИТИ НАПРУЖЕНІСТЬ, РОЗПОВІВШИ ІСТОРІЇ З ВЛАСНОЇ БІОГРАФІЇ, ПОДІЛИТИСЯ СВОЇМ ДОСВІДОМ. МОЖЕ РОЗПОВІСТИ ПРО ПЕРШУ ТРІЙКУ, ПРО ТЕ, ЩО ВИ ВІДЧУВАЛИ, ЯК БУЛИ ЗАСМУЧЕНІ, І ЯК ВИЙШЛИ З ЦЬОГО НЕПРИЄМНОГО СТАНОВИЩА. КРАЩЕ, ЯКЩО ДИТИНА БУДЕ ВВАЖАТИ БАТЬКІВ НЕ НЕПОГРІШНИМИ АНГЕЛАМИ-ВІДМІННИКАМИ, НА ЧИЄМУ ФОНІ ВОНА ВИГЛЯДАЄ БІЛЬШ НІЖ БЛІДО, А ЦІЛКОМ ЗЕМНИМИ ПЕРСОНАЖАМИ, ЯКИМ МОЖНА ДОВІРИТИСЯ І ОТРИМАТИ ПОРАДУ. 

    ПРИБЛИЗНО В ЦЕЙ ЖЕ ЧАС ЗАКЛАДАЄТЬСЯ ЛОКУС КОНТРОЛЮ, ЯКИЙ МОЖЕ БУТИ ЗОВНІШНІМ (ОРІЄНТАЦІЯ НА ОЦІНКИ ОТОЧУЮЧИХ) І ВНУТРІШНІМ (ОРІЄНТАЦІЯ НА ВЛАСНУ ОЦІНКУ СЕБЕ). САМООЦІНКА БЕЗЛІЧІ ДОРОСЛИХ БОЛІСНО ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ДУМКИ ОТОЧУЮЧИХ. ЦЕ НЕ ЗОВСІМ ПРАВИЛЬНО І НЕ СПРИЯЄ ПОВНОМУ САМОРОЗКРИТТЮ. КОРІННЯ ПРОБЛЕМИ, ЯК І БАГАТЬОХ ІНШИХ, ЛЕЖАТЬ У ДИТИНСТВІ. ЩОБ ПОЗБАВИТИ СВОЮ ДИТИНУ ВІД ТАКИХ ПРИКРИХ НЕПРИЄМНОСТЕЙ У МАЙБУТНЬОМУ, ПОЧИНАЙТЕ ПРЯМО ЗАРАЗ ВЧИТИСЯ ВИРОБЛЯТИ ВЛАСНУ ШКАЛУ СИСТЕМИ ЦІННОСТЕЙ У ВСЬОМУ, ВКЛЮЧАЮЧИ НАВЧАННЯ. НІКОЛИ НЕ ПОРІВНЮЙТЕ УСПІХИ ДИТИНИ З УСПІХАМИ ІНШИХ ДІТЕЙ. ЦЕ ЛИШЕ ВИКЛИЧЕ ХВОРОБЛИВУ НЕВПЕВНЕНІСТЬ У ВЛАСНИХ СИЛАХ, ЯКА З ЧАСОМ БУДЕ ЛИШЕ ЗАКРІПЛЮВАТИСЯ. 

    У ПЛАНІ НАВЧАННЯ ТАКОЖ МОЖУТЬ ВИНИКНУТИ ПЕВНІ СКЛАДНОЩІ. У ПЕРШИЙ КЛАС ПРИХОДЯТЬ ДІТИ З РІЗНИМ РІВНЕМ ПІДГОТОВКИ, АЛЕ ВСЕ-ТАКИ ЯКИХОСЬ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ДЛЯ ВСТУПУ В ЗВИЧАЙНУ ШКОЛУ НЕ ПОТРІБНО. ДІТИ ВИВЧАЮТЬ БУКВИ І ЦИФРИ З НУЛЯ, НЕЗВАЖАЮЧИ НА ТЕ, ЩО БАГАТО ХТО ДО ЦЬОГО ЧАСУ НЕПОГАНО ЧИТАТИМЕ І ВМІТИМЕ РОЗВ'ЯЗУВАТИ ПРОСТІ ПРИКЛАДИ. СТАРТ ДРУГОКЛАСНИКА ВІДМІННИЙ ТИМ, ЩО ПРОГРАМА СПИРАЄТЬСЯ НА ПЕВНИЙ НЕОБХІДНИЙ РІВЕНЬ УМІНЬ І ЗНАНЬ, ЯКИМИ ДИТИНА ПОВИНЕН БУЛА ОВОЛОДІТИ ДО ЗАКІНЧЕННЯ ПЕРШОГО КЛАСУ. І ЯКЩО В МИНУЛОМУ РОЦІ ЯКАСЬ ТЕМА ОБІЙШЛА СТОРОНОЮ, ТОМУ ЩО ЇЇ НЕ ЗРОЗУМІЛИ, ПРОПУСТИЛИ, ПРОХВОРІЛИ, І ЦЕ НЕ СТАЛО ВЧАСНО ПОМІТНО, ТО ПРОБЛЕМА МОЖЕ ПРОЯВИТИСЯ НА ДРУГОМУ РОЦІ НАВЧАННЯ. 

    ЩОБ УНИКНУТИ ТАКОГО РОДУ СКЛАДНОЩІВ, БАТЬКАМ ДИТИНИ СЛІД УВАЖНО СТЕЖИТИ ЗА УСПІХАМИ, АНАЛІЗУВАТИ ОТРИМАНІ ОЦІНКИ, ПРОВОДИТИ РОБОТУ НАД ПОМИЛКАМИ ДО ТИХ ПІР, ПОКИ НЕ БУДЕ ОЧЕВИДНО, ЩО ДИТИНА НАСПРАВДІ РОЗІБРАЛАСЯ В ТЕМІ. НАВІТЬ ЯКЩО ЗДАЄТЬСЯ, ЩО ДРУГОКЛАСНИК - АБСОЛЮТНО САМОСТІЙНИЙ, ЗДАТНИЙ ДО БЕЗКОНТРОЛЬНОГО НАВЧАННЯ, НЕ ВАРТО ЗАНАДТО «ОСЛАБЛЯТИ ПОВОДИ». ТРЕБА ВЕСЬ ЧАС ПЕРЕБУВАТИ ПОРУЧ І МОНІТОРИТИ ПРОЦЕС, ЩОБ ВЧАСНО ПРИЙТИ НА ДОПОМОГУ. У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ВЧИТЕЛІ ТА БАТЬКИ В ІДЕАЛІ ПОВИННІ НАВЧИТИ ДИТИНУ ВЧИТИСЯ САМОСТІЙНО, БУТИ ЗІБРАНОЮ, ПРАЦЬОВИТОЮ, ВІДПОВІДАЛЬНОЮ І АДЕКВАТНО ОЦІНЮВАТИ СВОЇ УСПІХИ.

    Якщо Ви будете хоча б раз на тиждень перечитувати список заповідей Марії Монтессорі для батьків, то взаємини з дітьми можуть вийти на абсолютно інший якісний рівень:

    1.Дітей вчить те, що їх оточує.

    2.Якщо дитину часто критикують – вона вчиться засуджувати.

    3.Якщо дитину часто хвалять – вона вчиться оцінювати.

    4.Якщо дитині демонструють ворожість – вона вчиться битися.

    5.Якщо з дитиною чесні – вона вчиться справедливості.

    6.Якщо дитину часто висміюють – вона вчиться бути боязкою.

    7.Якщо дитина живе з почуттям безпеки – вона вчиться вірити.

    8.Якщо дитину часто ганьблять – вона вчиться відчувати себе винуватою.

    9.Якщо дитину часто схвалюють – вона вчиться добре до себе ставитися.

    10.Якщо до дитини часто бувають поблажливі – вона вчиться бути терплячою.

    11.Якщо дитину часто підбадьорюють – вона набуває впевненість у собі.

    12.Якщо дитина живе в атмосфері дружби і відчуває себе необхідною – вона вчиться знаходити в цьому світі любов.

    13.Не кажіть погано про дитину – ні при ній, ні без неї.

    14.Концентруйтеся на розвитку хорошого в дитині, так що в підсумку поганому не залишатиметься місця.

    15.Будьте активні в підготовці середовища. Проявляйте постійну ретельну турботу про неї. Показуйте місце кожного розвивального матеріалу і правильні способи роботи з ним.

    16.Будьте готові відгукнутися на заклик дитини, яка потребує вас. Завжди прислухайтесь і відповідайте дитині, яка звертається до вас.

    17.Поважайте дитину, яка зробила помилку і зможе зараз або трохи пізніше виправити її, але негайно суворо зупиняйте будь-яке некоректне використання матеріалу і будь-яку дію, що загрожує безпеці самої дитини або інших дітей.

    18.Поважайте дитину, що відпочиває або дивиться за роботою інших, або розмірковує про те, що вона зробила або збирається зробити.

    19.Допомагайте тим, хто хоче працювати, але поки не може вибрати собі заняття до душі.

    20.Будьте неустанними, роз’яснюючи дитині те, чого раніше вона зрозуміти не могла – допомагайте дитині освоювати те, що не було освоєно раніше, долати недосконалість. Робіть це, наповнюючи навколишній світ турботою, стриманістю і тишею, милосердям і любов’ю. Будьте готові допомогти дитині, яка перебуває в пошуку і бути непомітним для тієї дитини, яка вже все знайшла.

    21.У поводженні з дитиною завжди дотримуйтеся кращих манер – пропонуйте їй краще, що є у вас самих.

    ДО УВАГИ БАТЬКІВ ДРУГОКЛАСНИКІВ!
         У другокласників віковою особливістю є наочно-дієве та наочно – образне мислення (все що вивчаємо, необхідно побачити і доторкнутися).
         У цей період відбувається активне освоєння навчальної діяльності. Починають розвиватися довільна увага і пам'ять. Але для тривалої концентрації дитині потрібна зовнішня допомога: цікаві картинки, звукові сигнали, ігрові ситуації. Увага залежить не лише від волі дитини, але і від темпераменту. Стійкість уваги знижується до кінця дня, тижня, навчальної чверті, після захворювань.
         У другому, як і у першому класі, мають продовжуватися лінії дошкільного розвитку: пріоритетність виховних завдань, цілісність впливу на дитину через взаємозв’язок навчальної та ігрової діяльності. Під час гри діти вільніше, ніж під час будь-якої іншої діяльності, ставлять цілі, реалізовують їх, аналізують результати. Граючись, вони виступають суб’єктами ігрового процесу, його активними творцями, спроможними впливати на буття, постійно самовдосконалюючись.
         Окрім того, під час гри діти молодшого шкільного віку почувають себе вільно і комфортно. Це стосується всіх учнів, які мають різні психологічні особливості (і здібних, і активних, і пасивних).
         У деяких другокласників може спостерігатися сильне прагнення до лідерства. Між деякими дітьми з'являється суперництво. Починає розвиватися здібність до співпраці у іграх і навчанні. Діти вчаться домовлятися, поступатися один одному, розподіляти завдання. Але це їм ще важко робити без допомоги.
         Для семирічного школяра, який відчуває труднощі в засвоєнні навчального матеріалу, заохочення найменшого успіху має велике значення.
    Вміло користуйтесь оцінкою, закладайте основи для формування у дітей умінь об'єктивно оцінювати хід і результати своєї діяльності, стимулюйте розвиток позитивних мотивів, підтримуйте у них почуття власної гідності, доброти і чуйності, бажання працювати разом з однолітками.
         Починаючи з 2-го класу учні виконують домашні завдання. Успішне виконання домашніх завдань в значній мірі залежить від Вашої співпраці з учителем (вихователем групи продовженого дня). Важливим є дотримання оптимального режиму виконання домашніх завдань, Ваша посильна допомога і контроль за виконанням.
         Особливу увагу приділяйте збереженню та зміцненню фізичного здоров’я дітей. Для профілактики стомлюваності, порушення статури, зору під час виконання домашніх завдань через кожні 15 хвилин проводьте фізкультхвилинки та гімнастику для очей
    .







                          

    Працюємо над задачами!
                                                           Задача
    Маса індички - 9 кг
    Маса гуски - ?, на 3 кг менша
                                                                 Розв"язання
    9 - 3 =6(кг)
    Відповідь: 6 кілограмів.
    Вид задачі: на зменшення числа на декілька одиниць.


                                                            ЗаУ бідоні було 6 л води.Долили ще 2л.Скільки літрів води стало в бідоні?
                                                          Запис у зошиті:  
                                                                 Задача
    Було-6л
    Долили-2л
    Стало-?л
                                                                Розв`язання 
    6+2=8(л)
    Відповідь:8 літрів
    Вид задачі :на знаходження суми.




    Юркові 10 років, а Яні-7.На скільки років яна молодша від Юрка?
                                                               Запис у зошиті: 
    Юркові-10 р.
                         )  на?р.молодша
    Яні-7 р.
                                                                 Розв`язання 
    10-7=3(р.)
    Відповідь : на 3 роки.
    Вид задачі: на різницеве порівняння.


     У бідоні було 6 л води.Відлили 2л.Скільки літрів води залишилось в бідоні?
                                                                  Запис у зошиті: 
                                                                           Задача 
    Було-6л
    Відлили-2л
    Залишилось-?л
                                                                       Розв`язання 
    6-2=4(л)
    Відповідь :4 літри
    Вид задачі: на знаходження остачі



    З бідона відлили 6л води,а потім ще 2 л.Скільки всьго літрів води відлили ?
                                                                          Задача
    Спочатку-6л
                              }?л.
    Потім-2л
                                                                       Розв`язання 
    6+2=8(л)
    Відповідь: 8 літрів.
    Вид задачі :на знаходження суми.



    Працюємо над задачами

    У Олі було 6 зошитів.4 зошити вона списала .Скільки чистих зошитів залишилося в Олі?
     Запис у зошиті:
                                                             Задача
    Було -6 з.
    Списала-4 з.
    Залишилось - ? з.
                                                         Розв`язання
    6-4=2(з.)
    Відповідь:2 зошити
    Вид задачі: на знаходження остачі.

    У Олі залишилося 6 чистих зошитів у лінійку і 4- в клітинку.Скільки всього чистих зошитів залишилося в Олі?
                                                             Задача
    У лінійку-6 з.
                              }?з
    В клітинку-4 з.
                                                            Розв`язання
    6+4=10(з.)
    Відповідь:10 зошитів.
    Вид задачі :на знаходження суми.





    ШАНОВНІ БАТЬКИ!

    1. Залучаючи дитину до праці, ви насамперед дбаєте про її успішність у дорослому житті й створюєте умови для розвитку таких важливих якостей, як самостійність, упевненість у власних силах, цілеспрямованість, працелюбність, повага до праці інших.
    2. Пам’ятайте: основні трудові вміння з різних видів праці у дитини формують педагоги дошкільного закладу. Проте, щоб уміння перетворилися на сталі навички, їх конче необхідно постійно закріплювати в щоденному житті в родині.
    3. Щовечора, забираючи дитину з садка, перегляньте інформацію в куточку для батьків, аби дізнатися, яке цікаве завдання ви можете виконати зі своїм малюком удома, з якою літературою бажано ознайомитися.
    4. Розпитуйте дитину про те, як минув її день у дитячому садку: чим він був заповнений, що нового вона дізналася, чого навчилася за цей день, які події (свята, розваги, екскурсії, святкування днів народження) плануються в найближчому майбутньому.
    5. Цікавтеся, чи все з того, чого навчають у дитячому садку, вдається вашому малюкові. Разом обговоріть причини успіхів та можливості подолання труднощів. Спробуйте повторити з дитиною вдома те, чого її навчали в дитячому садку.
    6. Постійно демонструйте позитивне ставлення до трудової діяльності та проявів самостійності з боку дитини. Заохочуйте і схвалюйте її зусилля й досягнення.
    7. Поспостерігайте за своєю дитиною і спробуйте визначити, який вид праці їй найбільше до вподоби, поділіться результатами своїх спостережень з вихователем.
    8. Виберіть спеціальний день і разом із сином чи донькою придбайте матеріали для трудових справ відповідно до інтересів дитини (набори дитячих столярних інструментів, “Юний городник”, матеріали для вишивання, плетіння з бісеру тощо).
    9. Пам’ятайте: “чарівні слова” спонукають дитину до будь-якої діяльності, зокрема й до трудової, навіть нецікавої, на перший погляд: "Спробуй разом зі мною".
    10. Пояснюйте значення трудових дій, які виконуєте разом з дитиною чи окремо. Мотив праці (для чого і для кого це робиться) має бути зрозумілий малюкові.
    11. Не забувайте ввечері розповісти синові чи доньці про свій день, свою працю на роботі й удома, поділитися власними досягненнями та проблемами. У доступній формі й добираючи адекватний вікові дитини зміст, обговоріть свої проблеми, щоб вона відчула вашу повагу та партнерське ставлення.


    ПОРАДИ БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

    1.Вранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, не вживайте образливих слів.
    2. Не підганяйте дитину, розрахувати час – це ваш обов’язок, якщо ж ви із цим не впорались – провини дитини в цьому немає.
    3. Не посилайте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює, витрачає сили.
    4. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів.
    5. Забудьте фразу: « Що ти сьогодні отримав?». Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись.
    6. Якщо дитина замкнулася, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді все сама розкаже.
    7. Зауваження вчителя вислуховуйте не в присутності дитини. Вислухавши не влаштовуйте сварку. Говоріть із дитиною спокійно.
    8. Після школи дитина повинна 2-3 години відпочити. Найоптимальніший час для виконання завдань з 15 до 17 години.
    9. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15-20 хв. треба відпочивати 10-15 хв.
    10. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, дайте їй попрацювати самостійно. А коли буде потрібна ваша допомога, то без крику, вживаючи слова «не хвилюйся», «ти все вмієш», «давай поміркуємо разом», «згадай, як пояснював учитель», допоможіть дитині.
    11. При спілкуванні з дитиною не вживайте умовностей: «Якщо ти будеш добре вчитися, то…»
    12. Протягом дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.
    13. У сімї має бути єдина тактика спілкування дорослих із дитиною. Коли щось не виходить, порадьтеся із психологом, учителем. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
    14. Завжди будьте уважними до стану здоровя дитини.
    15.Знайте, що діти люблять казки,особливо перед сном,або пісню, лагідні слова. Не лінуйтеся зробити це для них.

    Ігри в добукварний період


                                    «Скільки речень?»


    Учитель читає речення. Учні на паль­цях показують, скільки речень у цьо­му тексті. Виграє той, хто менше при­пуститься помилок.
                                    «Скільки слів у реченні?»
    Учитель читає речення. Учасники гри на пальцях або картками з цифрами показують, скільки в ньому слів.
    Виграє той, хто менше припустить­ся помилок .
                                       « Злови п’ять слів"                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  
    Учитель називає п'ять слів (напри­клад: олівець, зошит, ручка, вчитель, навчання) з тим, щоб учні зловили ці слова (плеснули у долоні) у реченнях, які він буде проказувати.
       Речення можуть бути такі:

       1)   Приведи усе до ладу, щоб були гото­ві зрання: олівець, ручка і зошит — все, що треба для навчання.
       2)   Бути чемним і привітним — пам'я­тай це всюди й завше. Як до класу входить вчитель, привітай, із міс­ця вставши.
       3)   Сяє зірка на копрі. Ми з Олегом — шахтарі.
       4)   Засиніли проліски у ліску, у ліску.
    Гра розвиває увагу, привчає прислу­хатися до слів у реченні.
                                              «Живі слова»
    До дошки викликаю трьох учнів (це діти, які будуть виконувати роль слів), а іншим даю завдання скласти речен­ня, в якому стільки слів, скільки ді­тей стоїть біля дошки.
    За малюнком діти складають речення, наприклад: «їжак несе яблуко». У ви­кликаного учня запитую, в ролі яко­го слова він буде виступати (або діти самі собі вибирають слова із складе­ного речення). Класу даю завдання поставити слова в такому порядку, щоб вийшло складене речення.
    Потім діти, які виконують роль слів, називають кожен своє слово по по­рядку, і всі чують речення, яке скла­ли колективно.
    У другому варіанті гри я сама пропо­ную дітям, які виступають у ролі слів, слова, наприклад: білка, гриби, су­шить. Інші діти складають з них ре­чення, правильно шикуючи «живі слова» біля дошки. «Діти-слова» ви­мовляють свої слова, і у них виходить речення: «Білка сушить гриби».
    Можливий ще один варіант гри.
    На перерві я готую дітей, які будуть виконувати роль «живих слів», на­вчаю їх вимовляти слова хором, але кожного — своє слово. На уроці по­відомляю, що «живі слова» приготу­вали речення і зараз вони вимовлять його. «Діти-слова» вимовляють свої слова хором.
    Діти доходять висновку, що речення не вийшло, тому що слова в реченні стоять не послідовно одне за одним. Учні шикують слова у потрібній послідовності, «діти-слова» вимовляють одне за одним своє слово. Речення «Сонце світить яскраво» розуміють усі діти.
                               «Скільки пауз у реченні?»
    Учитель показує речення з паузами, пропонує дітям визначити кількість пауз (зупинок). Посадив //дід //ріпку//. Виросла // ріпка // велика //. Кличе // дід // бабу // Марушку //. Скільки пауз у реченні, стільки й слів.
                             «Знайди відповідну схему»
    Учитель подає на таблиці схеми ре­чень:
    І________І____________І________________
    Потім зачитує речення. Діти повинні знайти схему до кожного речення:
    Пташки весело співають. Діти збира­ють весняні квіти. Весна прийшла.
    Один із учнів класу відповідає, а інші — слухають, контролюють відповіді. Якщо до схеми правильно підібране речення, піднімають зелений круже­чок, якщо ні — червоний.
                              «У кого більший урожай»
    Ігровий матеріал: два кошики, малю­нок дерева із сливами.
    Гру починаю із зачину-вірша:
    Осінь дише зливами, Осінь пахне сливами, Що в росі купаються, Соком наливаються.
    —  Зараз ми будемо збирати урожай слив. Розділимося на дві команди. Я вимовляю речення. З останнім словом цього речення треба при­думати нове, в якому теж за остан­нім словом складають інше речення, і так далі.
    Наприклад, даю речення: «Червоні­ють у гаю запашні суниці». Відпові­ді: «Суниці збираємо влітку»; «Вліт­ку я була в Криму біля моря з татом і мамою»; «Мама — найніжніше сло­во на світі».
    )
    Спочатку збирає урожай слив перша команда. Збір урожаю припиняється, коли хтось з учнів допустив помил­ку. Ролі змінюються: перша команда слухає і контролює дії другої. Виграє команда, яка зібрала більший урожай слив. За кожне речення команда кла­де у свій кошик сливу.
    «Допитливий»
    Всі відповіді містять звук [с].
    —  У назвах якого посуду є звук [с]? (Салатниця, стакан, каструля)
    —  У назвах якого взуття є звук [с]? (Сандалі, босоніжки)
    —  У назвах яких фруктів є звук [с]? (Абрикос, слива, персик, апельсин)
    —  У назвах яких тварин є звук [с]? (Лис, собака, свиня)
    — У назвах яких овочів є звук [с]? (Са­лат, редиска, капуста)
    — У назвах яких дерев є звук [с] ? (Со­сна, осика, ясен)
                                        «Повтори, як я»
    Жив-був веселий язичок. Жив він у своєму будиночку. А будиночок цей — рот. Будиночок відкривався й закривався. Ось так! (Учитель пока­зує, пропонує дітям відкрити і закри­ти рота.) Язичок то вибіжить із бу­диночка, то знову сховається в ньому. (Пропоную дітям повторити.) Язичок усе, що побачить, хоче сам зробити. Побачив, як кошеня хлебче молоко, і собі став хлебтати. Ось так! Пока­жи, як це робить язичок. (Після цьо­го язичок «облизує варення», «йде, як годинник», «пиляє дрова» та виконує інші вправи.)
    Потім вимовляю слово з потрібним звуком тихо, голосно, пошепки, по­вільно, швидко і пропоную дітям по­вторити. Учні показують фішку, що відповідає названому звуку.
                                           «Так» чи «ні»
    Зіграти хочеться мені
    з тобою, друже,
    в «так» чи «ні».
    Тобі питання задаю, готуй же
    відповідь свою! Відповідай, коли мастак, чи «ні»,
    чи «так»!
    — У слові «білка» чуємо голосні зву­ки [і], [а]?
    —  Звук [а] у слові «береза» чуємо на початку слова?
    —  У слові «жолудь» два склади?
    — У слові «лопата» наголос падає на третій склад?
    —  У слові «день» чотири звуки?
    — «їжачок назбирав яблучок». Це ре­чення складається з чотирьох слів?
                                           «Жива сцена»
    Викликаю до себе двох дітей (наприклад, Таню і Віталія). Діти повинні
    визначити кількість складів в іменах хлопчика і дівчинки. Далі пропоную подумати, скільки складів у їх влас­них іменах. Швидко опитую дітей, які пошепки відповідають мені.
    А тепер станьте за тим учнем (Та­неш, Штапиком), в імені якого стільки ж складів, скільки й у вашому. Потім усі діти, крім Віталика і Тані, повер­таються на місця і думають над тим, як змінити ім'я Тані, щоб вона могла стати з Віталиком в один ряд.
    — А якщо я запрошу в цей ряд Сашу, як будемо змінювати його ім'я, щоб у ньому було три склади? (Сашуля, Сашенька, Олександр)
                              «Що зібрали хлопчики»
    Завітали до лісу два хлопчики. Зва­ли їх так: в імені першого було два звуки [в], а в імені другого — звук [о]. Як їх звали? (Вова, Толя) Зустрі­ли вони в лісі дівчинку Машу. Вова допоміг їй зібрати ягоди, в назві яких чувся звук [с] (суниці), а Толя — гри­би (теж із звуком [с]). Які гриби з'я­вилися у дівчинки в кошику? (Мас­люки, сироїжки, лисинки) Хлопчики провели Машу додому, допомогли донести кошик, а Маша пригостила Вову і Толю фруктами, в назві яких були звуки [м], [л], [г]. (Яблуко, гру­ша, мандарин)
                                 «Подумай, не поспішай»
    Пропоную дітям декілька завдань на кмітливість і одночасно перевіряю, як вони навчилися слухати і виділя­ти певні звуки в словах.
    — Підберіть слово, яке починається на останній звук слова «стіл» (ластів­ка, листок...). Згадайте назву пташ­ки, в якій був би останній звук сло­ва «сир» (горобець, ворона...).
    — Підберіть слова, щоб перший звук був [л], а останній [а] (лава, лампа, лапа, левада, лисичка, лелека...).
    — Яке слово вийде, якщо до складу [га] додати один звук (гай, газ...); до складу «ву» додати один звук (вуж, вус...)?
    — Складіть таке речення, в якому всі слова починались би із звука [м].
    Мама миє Машу мило.
     Знайдіть у кімнаті предмети, в на­зві яких другий звук [а]. (Шафа, ваза, наволочка, папір...)
                                      «Завдання синички»
    — Наша знайома Синичка надіслала вам завдання-малюнок (на малюнку зображені ягоди горобини і калини). Вона хоче переконатися, що ви вміє­те ділити слова на склади і розрізня­ти звуки у словах.
    Назвіть перший звук у назві пред­метів. Згадайте слова, в яких би зву­ки [г] і [к] стояли всередині чи кінці слова (каток, крок, зразок, понеді­лок, ураган, щиголь, могла). Покажіть картками з цифрами кількість скла­дів у словах.
    — Зараз перевіримо, чи вмієте ви по­рівнювати. Назвіть ознаки горобини і калини. Які в них спільні ознаки, а які— відмінні? (Ягоди горобини і калини схожі червоним кольором, круглою формою. Але горобина твер­да, терпка, росте на дереві. Калина — м'яка, кисла, росте на кущі.)
                                   «Листоноша приніс листа»
    Всі діти отримують конверти з ма­люнками, уважно розглядають зо­бражені на них предмети і за завдан­ням вчителя відбирають спочатку ті, назва яких складається з двох скла­дів, потім ті, назва яких має три скла­ди. Відповідають діти по черзі. Інші уважно слухають і перевіряють пра­вильність відповіді на слух.
                                    «Знайди смачне слово»
    — Діти, уявіть, що ви святкуєте день народження. Треба накрити стіл до чаю й поставити побільше смачних речей. Але, вибираючи смачні речі, треба пам'ятати, щоб їх назва скла­далася тільки із двох чи трьох складів. Діти, які сидять зліва, будуть назива­ти речі із двох складів, а ті, що спра­ва, — з трьох.
                               вафлі                      бублики
                               калач                     яблука
                              булка                     соломка
                               лимон                    шоколад
                               халва                      тістечка

                                     «Злови звук у слові»                                      Пропоную дітям уважно послухати слова і визначити, в яких із них є ви­вчений звук. Якщо такий звук є, діти плетуть у долоні.
                                             «Продовж»
    Клас ділиться на дві команди. На­зиваю кілька слів, які починаються з певних звуків (лисиця, ластівка, літо). Учасники кожної команди по черзі продовжують підбирати слова. Перемагає та команда, яка придума­ла останнє слово.
                                          «Заборонені звуки»
    Домовляюся з дітьми, який звук не можна вимовляти (наприклад, [л]). Показую указкою на різні пред­метні малюнки, а діти називають їх (...ампа, ...іжко, сті...).
                                      «Який звук співає пісеньку?»
    Читаю дітям уривки з віршів, скоро­мовки чи чистомовки. А учні говорять, який звук найчастіше повторюється. Характеризують даний звук. Потріб­ний звук вимовляю протяжно.
    Босий хлопець сіно косить, Роса росить босі ноги.
                                               «Впізнай звук»
    Називаю слова, де вивчений звук позначає як твердий, так і м'який приголосний звук. У відповідь учні піднімають сигнальну картку із по­значенням твердого і м'якого при­голосного звука.
                                               «Живі звуки»
    Гра відбувається зі словом «літо».
    Для цієї гри можна брати різні слова, які пропонує вчитель чи учні.
    — До дошки буде виходити той, хто відгадає загадки про звуки в слові «літо»,— звертаюся до дітей.
    — Який м'який приголосний є в сло­ві «літо»?
    —  Назвіть перший голосний у цьо­му слові.                                                   —   Назвіть твердий приголосний у слові «літо».
    — Який другий голосний звук в цьо­му слові?
    Кожний учень, який виходить до до­шки, бере фішку, яка означає відга­даний ним звук, і всі шикуються так, щоб вийшло слово «літо».
                                    «Збери урожай  овочів»
    Починаю гру з вірша-зачину: 

    Ходить сонях долом, долом,                                                                           Зелен-полем ходить сонях.                                                                                      З парасолем. А за соняхом рядочком:                                                                           Морква, дині, огірочки,                                                                                                           Буряки, горох, квасоля —                                                                                         Все квітує серед поля.
    —  Що виросло влітку на полі? Як назвати ці предмети одним словом? Вам треба овочі зібрати в два коши­ки. У перший кошик збираємо ово­чі з двома складами, а в другий — з трьома складами.
    — Слова «буряки, огірочки» перебуду­ємо так, щоб вони мали два склади.
    — Скільки приголосних звуків у сло­вах «морква, квасоля»? Який овоч із перелічених закінчується на приго­лосний?




    Роль батьків у підготовці домашніх завдань молодшими школярами 

    Важко переоцінити роль домашніх завдань у навчанні, вихованні та розвитку молодших школярів. Домашня робота виховує уважність, працьовитість, відповідальність, спостереження, наполегливість; формує вміння планувати свою роботу; розвиває самостійність у роботі; сприяє успішному оволодінню навчальним матеріалом.
    Виховувати перелічені вище людські якості ви повинні ще до того, як дитина піде до школи. Для чого треба привчати дітей доводити до кінця будь-яку розпочату справу; тримати в порядку свої речі та іграшки; прибирати після себе; уважно слухати старших; відповідати за свої вчинки?
    Коли дитина стає школярем, ви маєте подбати про те, щоб у дитини був письмовий стіл, полички чи тумбочка для підручників, зошитів та шкільного приладдя. Треба привчити самостійно підтримувати порядок у своїй кімнаті чи робочому куточку, тримати в порядку свої речі. Дуже часто, виконуючи домашні завдання, діти щохвилини перепитують у батьків, чи правильно вони роблять, міркують. Щоб привчати дітей працювати більш самостійно, варто давати їм певні установки: «Прочитай завдання ще раз, добре подумай, а потім звертайся до мене» або «Я подивлюся твою роботу, коли ти її завершиш».
    Дуже важливо сформувати в дитини вміння планувати свою роботу. Для цього перш за все ви маєте привчати дітей до режиму дня. Звичайно, учням початкових класів важко контролювати свою діяльність протягом дня по хвилинах. Але дитина має звикати в один і той же час прокидатися, застеляти своє ліжко, вмиватися, снідати, збиратися до школи; знати, що вона повинна зробити першій половині дня, а що — в другій, в якій послідовності й приблизно о котрій годині. Тоді ви позбавитеся таких неприємних ситуацій, коли, наприклад, о 22 годині дитина раптом згадує, що не вивчила вірш чи не розв’язала задачу, і тоді — сльози, розпач, нервування. А все це впливає на здоров’я дитини. Дотримання розпорядку дня сприяє формуванню в школяра організованості, що стане хорошою звичкою й рисою характеру дорослої людини в майбутньому.
    Часто дітям важко спланувати свою роботу під час виконання домашніх завдань. Побутує думка, що доцільніше спочатку працювати над найважливішими, письмовими завданнями, а на кінець залишити легші. Але є діти, яким у першу чергу доцільніше виконувати легші вправи, а потім — складніше завдання. Тому ви маєте допомогти своїй дитині вибрати оптимальний варіант.
    Дуже важливо, щоб ви знали алгоритми виконання письмових вправ, розв’язування задач та прикладів, роботи над текстами з читання. Привчати дітей працювати за цими алгоритмами треба вдома.
    Ви повинні також працювати над формуванням у дітей самоконтролю, тобто виробленням звички перевіряти будь-яку свою роботу. Цю якість необхідно формувати в повсякденному житті, при виконанні побутової роботи. Наприклад, доручити дитині поливати кімнатні квіти; після поливання запропонувати перевірити, чи всі квіти политі, чи достатньо води кожній рослині. Коли дитина виконує домашню роботу, вона мусить перевірити правильність її виконання. На першому етапі просіть дитину пояснити вам, як вона міркувала й виконувала завдання, як перевіряла свою роботу. Потім пропонуйте своїм школярам самостійно перевіряти виконане завдання.
    Домашня робота — це особлива форма самостійної роботи учнів. Ваша роль при цьому полягає в тому, щоб не заважати дитині, не відволікати її уваги. Якщо ж у дитини не вироблена звичка працювати самостійно, то потрібно їй допомогти. Для цього можна використати стимулювання. Наприклад: «Якщо справишся із завданням без моєї допомоги, то ти вже дорослий».
    Здавна домашня робота учнів слугувала і служить найважливішим засобом поглибленого засвоєння й закріплення знань, умінь та навичок. Психологи встановили, що тільки ті знання стають надбанням людини, які вона самостійно обдумала й пережила. А таке обдумування можливе лише вдома. Ви, батьки, маєте спостерігати і контролювати процес засвоєння знань: перевіряти таблиці додавання, .віднімання, множення та ділення, знання правил, вивчений напам’ять вірш тощо.
    Допомагаючи дітям виконувати домашні завдання, ви повинні пам’ятати, що ваша участь у цій справі в першому класі має бути активною, проте з кожним роком навчання все більше переходити в контролюючу, а потім — зовсім зникнути, бо наша кінцева мета – навчити дитину працювати самостійно.