Читацька світлиця


4 клас
Переможниця літературного конкурсу " Проба пера".
2019
Дмитрієва Дар"я
Дзинь
  Одного осіннього дня Ганна поверталас
я додому зі школи. Як почулося їй дивне «дзинь». Вона обернулася, але нікого і нічого вона не побачила. Як знову  почулося дивне «дзинь». Вона здивувалася:
-         Мабуть почулося, -  подумала Ганна.
 Коли дівчинка прийшла додому їй теж знову почулося «дзинь», потім знову і знову.
-         Що це таке?, - промовила вона.
-         Не що, а хто, - промовив хтось.
-         Ти хто?
-         Дзинь.
-         Несмішно, - дівчинка обернулася і побачиле якесь мерехтіння. Вона виставила руку і спіймала в долоні.
-         Ой! Ой!
 Ганна злякалася і відкрила долоні. Звідти вилетіла малентька дівчинка, тіль-ки з крилами.
-         Ти хто така?
-          Я фея. Мене звати Дзинь.
-         А мене Ганна.
-         А скільки тобі років?
-         Мені 9 років.
-         О, та ти майже доросла.
-         Так.
-         А може пограємо? Я знаю дуже багато цікавих ігор.
-         Залюбки. Але мені ще треба уроки робити.
-         А давай я тобі допоможу зробити уроки і ми зможемо пограти.
-         Я згодна.
 Вони швиденько зробили уроки і цілий вечір весело грали в кімнаті. Але вже требо було лягати спати. Ганна засмутилася. Вона не хотіла розлучатися із своєю новою, незвичайною знайомою.
-         Чого ти засмутилася, - спитала Дзинь.
-         Вже час спати. Тобі теж напевно час летіти додому?
-         Так. Але, якщо хочеш я можу завтра прилетіти до тебе.
-         Так, хочу. Тимпаче в мене завтра вихідний. Ми б могли ще пограти.
 Дзинь полетіла додому, а Ганна лягла спати. Наступного дня вони знову зустрілися і весело провели час разом. Вони дуже подружилися.
  З тих пір Дзинь прилетала до Ганни в гості і вони разом веселилися.

Золота рибка
  Одного дня хлопчик на ім’я Микита разом з батьками прогулювалися містом. Вони проходили вздовж магазинів і Микита побачив цікаву вивіску з рибками та спитав у мами:
- Мамо, а що це за магазин?
-  Це магазин називається « Підводний світ».
- Як це? А що там продають?
- Там продають рибок.
- А ми купимо рибку? Хоч одну?
- Ну давай задемо, тим паче ми з татом хотіли купити півників.
 Ось вони зайшли в магазин, а там яких тільки рибок не плавало: і маленькі, і великі, і різнокольорові, і равлики, і зірочки та багато-багато інших. Всі вони плавали в акваріумах. Хтось у маленьких, хтось у великих, а хтось у дуже ве- ликих.
- Мамо, тато, дивиться! Дивиться, яка величезна риба! – закричав Микита.
- Це акула, - сказав тато.
 Микиті дуже сподобався цей магазин, він ще ніколи не бачив стільки риб. Хлопчик із цікавістю розглядав кожну рибку. Але найбільше йому сподоба- лася золота рибка. Вона була, якась не така як всі. Вона плавала в маленько- му акваріумі серед різнокольорових камінців і зеленої травички на самоті. Микито дуже уважно спостерігав за нею, як вона непоспішаючи, по-
важно плаває по акваріуму виляючи споїм хвостиком. І тут Микита почув, як хтось мовив до нього:
- Хлопчику, забери мене з собою.
- Ой, хто це?
- Це я, золота рибка. Мені так сумно одній тут. Всіх мої сестер і братиків вже розібрали, і я залишилася одна. Мені так сумно одній.
     - Синку, йди до нас. Подивись, які тут риби клоуни, - мовила мама. Але Микита не зрушив з місця. Він не міг зрозуміти, як рибка з ним може роз-
мовляти. Тут підійшла мама і спитала:
- А що тут в тебе?
- Золота рибка. Мамо, давай купимо її.
- Але ми ж хотіли купити півників.
- А хіба півники – це не пташки?
- Так є півники пташки, але є і рибки. Пішли покажу. Вони дуже красиві і грайливі рибки. Тобі обов’язково сподобаються.
- Зараз мамо.Ти йди, а я підійду.
- Гараз, ми с татом чекатимо тебе біля он того акваріума на тебе.
- Хлопчику, будь ласка забери мене, - мовила знову рибка до Микити.
- Я не можу, батьки хочуть купити півників.
- Шкода. Напевно мене не хоче ніхто купувати. Може я якась не красива? Тому і сиджу тут одна?
- Ні, ти дуже красива. Ти мені дуже сподобалася. Але... але я обов’язково щось придумаю і визволю тебе. І хлопчик побіг до свої батьків.
- Ось дивись – це півники, - мовила мама.
- Так, вони дуже красиві.
- Нам з татом сподобались оці дві, а тобі?
- Так, вони дуже милі.
- А давайте купимо ще рибку, - запропонував Микита.
- Але ми не планували. Може наступного разу?
- А коли ми ще прийдемо сюди?
- На вихідних у бабусі день народження от і купимо рибку.
- Гаразд, а яку? А давайте золоту рибку. Вона така красива.
- Ми ще не вирішили.
 Ось наступив день народження бабусі. Микита разом з батьками зібрався до бабусі.
 - Мамо, тато, а як же рибка?
   - Ми вже купили.
   - А яку?
   - Потім побачиш.
 - Тільки б золота рибка, - подумав про себе  хлопчик.
 Ось вони  вже  і приїхали. Бабуся відчинила їм двері і запросила за святко- вий стіл. Настав час вітати бабусю. Тато дістав невеличкий акваріум накри- тий серветкою і поставив на стіл біля бабусі.
- Бабуся, ми всі тебе щиро вітаємо з днем народження! А тепер можеш подивитися подарунок.
 Бабуся скинула серветку, а там золота рибка.
- Ура! Ура! – закричав Микита.
- Що трапилося? – здивувалися всі.
- Та це вже не важливо, - сказав Микита.
 Всі ще довго сиділи за святковим столом і спілкувалися, а тим часом Микита підійшов до рибки, поки ніхто не бачив і звернувся до рибки :
- Я дуже радий, що батьки тебе подарували бабусі.
- Дякую тобі. Я знала, що ти мене обов’язково визволиш з неволі. Дякую за твоє добре серце. Ти дуже гарний хлопчик.
- Але я ж нічого не зробив, - здивувався хлопчик.
- Твої батьки мене купили завдяки тобі. Вони знали, що я тобі дуже сподобалася. Ти дуже гарно себе вів і допомогав батькам.
- Ти мені дуже сподобалась. Я весь час думав про тебе. А в тебе є ім’я?
- Ні.
- Тоді тебе зватимуть... Амієль.
- Дуже красиве ім’я.
- Ой! Нам вже час йти. Я буду сумувати за тобою. А можно я буду приходити доглядати за тобою?
- Мені буде дуже приємно. Я буду чекати на тебе.
 Вот так маленький Микита зробив великий гарний вчинок. Він ще цього не розумів, але колись обовязково зрозуміє.

Каштан
 Одної ночі хлопчику Олегу, якому було 9 років, наснився незвичайний сон.
 Наснилося йому, що вийшов він на вулицю пограти і бачить в даличені кра- сиве дерево. Підбіг хлопчик до нього, а це каштан. А каштан був великий і незвичайний, а рожевий. Олег хотів зірвати гілочку з великим жолудем, щоб показати батькам незвичайне листя жолудя, як почув:
-         Не рви будь ласка!
-         Ти хто?- оглянувся хлопчик по сторонах, але нікого не побачив.
-         А ти не бачиш? Я каштан!
-          Але каштани не можуть розмовляти.
-         Я не звичайний каштан. Зазвичай, ми дерева не розмовляємо з людьми, але ти хотів зірвати мою гілочку. А ти знаєш, як це боляче?
-          Як тобі може бути боляче? Ти ж не людина? Це нам людям боляче, а ти рослина.
-          Ні! Ми теж живі і нам теж боляче. Ми ж вам людям нічого не відриваємо. Навіщо ви нас ображаєте?
-          Пробач, я не хотів тебе образити. Я просто хотів показати батькам незвичайне твоє листя.
-         Для того, щоб показати моє рожеве листя, не обов’язково його рвати. Ти міг просто покликати їх сюди.
 Тут роздався дзвін будильника і Олег прокинувся. Настав ранок. Ранок був сонячний. Під вікном співали пташки, а по кімнаті жваво стрибали сонячні зайчики. Олег швиденько піднявся, поснідав і чекав батька. Сьогодні вони планували піти в парк. Дорогою Олег розповів батькові свій чарівний сон. Коли хлопчик розповідав, то хотів був зірвати гілочку з дерева, але згадав, що так робити не можна. Адже дерева живі, так само, як і люди, і їм також боляче.
 З тих пір Олег ніколи не зривав гілочки з дерев, а навпаки садив нові дерева. Адже дерева – це друзі людини.
Міллі
 Настала зима. Всі з нетерпінням чекали святого Миколая в гості. Ельза теж чекала Святого Миколая. Вона разом з батьками жили у невеличкому буди- ночку біля лісу. Кожного дня вона виглядала у віконечко, уважно видивляю-чись серед ялинок, чи не йде там Святий Микола . От одного разу мама спитала Ельзу:
-         Доню, а ти написала листа Святому Миколаю?
-         Ще ні.
-         Чому?
-         Я не знаю, що я хочу. Тому і не пишу.
-         А ти гарненько подумай, щоб тобі найбіше всього хотілось.
-         Добре мамо.
 Ось Ельза і почала думати, щоб вона найбільше хотіла. І тут їй згадалося, що колись вона дуже хотіла маленького, пухнастого кролика. Та і зараз вона не відмовилась від маленького пухнастика. І вирішила попрохати собі кролика. Ельза вже навіть почала думати, як би вона назвала його, чи її. Тут до кімна-ти зайшов тато і спитав:
-         Ельзо, ну що ти вже вирішила, чого б тобі хотілося?
-         Так, тато. Я хочу маленького, пухнастого кролика.
-         О, це чудове бажання. А як би ти його назвала?
-         Напевно більше я б хотіла дівчинку, а назвала її Міллі.
-         Але Святий Микола носить тільки солодощі і іграшки. Може він при-несе тобі іграшку кролика і ми назвемо її Міллі.
-          Тато, але я хочу справжнього кролика. Я дуже хочу і не потрібно мені більше нічого. Я вірю, що Святий Микола принесе мені Міллі.
-          Ну добре, лягай спати.
-         Ельза пішла до своєї кімнати. Вона лягла у своє ліжко і тихо промовила:
-          Святий Миколаю, будь ласка принеси мені живого кролика. Я більше нічого не буду в тебе просити.
 Ельза закрила очі і почала уявляти собі, якою буде її Міллі. Всю ніч їй снив-ся пухнастий кролик. Вранці, коли Ельза прокинула, вона побачила на столі коробку з бантиком і лист. Це був лист від Святого Миколая.
-         Дорога Ельза, мені дуже приємно, що ти в мене віриш. Цього року ти була дуже слухняною дівчинкою і я вирішив виконати твоє бажання.
 Ельза відкрила коробку, а там кролик. Дівчинка дуже зраділа. Вона взяла кролика на руки і підійшла до вікна, і сказала:
-         Святий Миколаю, дякую! Я вірила, що ти мені принесеш Міллі.
 Ось так здійснилася мрія маленької дівчинки Ельзи. Адже якщо дуже сильно чогось хотіти, воно обов’язково здійсниться.

Чарівна гілочка
 Жили собі два брати. Старшого брата звали Петро. Він був заможний. В ньо- го був великий будинок, багато грошей, багато худоби. Але був він дуже жа- дібний. А молодшого брата звали Іван. Був він бідний, але дуже добрий. Він завжди усім допомогав.
 Ось одного дня прийшов молодший брат до старшого попросити трішки гро- шей. Бо нестало в нього чого їсти. Настали дуже важкі часи. А старший брат вигнав його.
 Прийшов Іван додому, сів за стіл і плаче. Як чує, хтось у двері стукає. Від-
чинив він двері, а на порозі дід старий стоїть.
-         Добрий пане, пустіть мене до себе трішки відпочити. Я вже довгий час в дорозі, дуже стомився.
-         Заходьте.
 Дідок подякував і зайшов до хати. Іван тим часом дістав все, що в нього за-ли шилося з їжі і запропонував старенькому. Коли вони їли, дідусь запитав у Івана чому він такий сумний. А той йому все розповів.
-    Не сумуй, - сказав дідок, - я тобі дуже вдячний, що ти мене впустив до себе і поділився останнім, що в тебе є. Ти дуже доба і чиста людина. Я хочу подарувати тобі гілочку. Вона не звичайна. Думаю вона тобі допоможе. Візь-
ми гілочку і скажи «працюй» і все до чого ти доторкнешся стане золотим, а коли скажешь «дякую» то вона перестане працювати.
 Іван взяв гілочку і доторкнувся до тарілки, і вмить вона стала золотою. Зра-
дів Іван. Обернувся той, щоб подякувати дідусю, а дідуся неначе і не було. Багато золота зробив Іван собі. Став він тепер жити і горя не знати.
 Дішли чутки до старшого брата, що молодший став дуже багатим. І вирішив той завітати до нього в гості. Іван радісно зустрів брата, неначе нічого і не було. Не міг він зла на нього тримати. Запросив він брата до себе. Пригостив його смачною їжою та розповів все, що з ним трапилось.
-         Мені б таку палицю, -  мовив Петро.
-         А хочеш, я тобі дам, - сказав Іван.
 Дав Іван гілочку брату. Зрадів той та пішов додому. А коли прийшов додому то почав перетворювати все на золото, що не помітив, як і себе перетворив на золоту статую.
  Наступного дня Іван вирішив завітати в гості до брата. Коли він підійшов до його дому то дуже здивувася. Все навкруги було золоте. Він зайшов в сере-
дину і там також все було золоте. Посеред кімнати стояла золота статуя бра-
та. Іван обняв статую і гірко заплакав. Від його гірких і щирих сліз брат зно-ву перетворився на людину. Зраділи оба. Зрозуміли вони, що не то золото, що блищить.
 С тих пір жили вони разом у мирі  і злагоді. Ділилися усім, що в них було з іншими.

3 клас
Список рекомендованої літератури за шкільною програмою для учнів 3-х класів, яка є у фонді обласної бібліотеки для дітей

Українська література

Усна народна творчість:
1.  Дитячі пісні, ігри, лічилки, загадки, скоромовки, прислів'я, приказки, народні усмішки.
2.  Чарівні казки: "Про Оха-чудотвора", Кирило Кожумяка, Кривенька качечка.
3.  Легенда "Бабине літо".
4.  Народні пісні.
5.  Казки кримських татар.

Поезія:
1.  Шевченко Т. "Садок вишневий коло хати" (збірка).
2.  Українка Л. "В дитячому крузі" (збірка).
3.  Бойко Г. "Як невдаха виступав", "Хвастунець", "Сашко".
4.  Білоус Д. "Щедрий вечір".
5.  Вінграновський М. "Лазить соненчко в травах...", "Приспало просо просеня...", "Грім".
6.  Воронько П. "Важучі кетяги краси...".
7.  Голобородько В. "Хлопчик малює літо" (збірка).
8.  Григорів М. Зелена квітка тиші.
9.  Забіла Н. "Зірочка", "Хто сильніший?", "Чотири пори року", "У дитячому театрі", "Весна".
10.  Андрусяк І. "Хто хороший", "Кольорові приколи", "Сміхота".
11.  Калинець І. "Зірка", "Про що розповіли незабудки".
12.  Качан А. "Дівчинка і море", "Обтрусили яблука", "Ластівки".
13.  Костенко Л. "Шипшина важко віддає плоди...", "Соловейко застудився".
14.  Коломієць В. "Сиве сонечко", "Тюхтій і торохтій".
15.  Коломієць Т. "Дбайлива пісенька в дорозі", "Хто розсипав роси", "Чоловічки", "Їжаки", "Корінець", "Літо".
16.  Костецький А." Імена"; "Не хочу!", "У гостях", "Бюро знахідок", "Починай малюнок сонцем!", "Скрипалі".
17.  Малишко А. "Вихопивсь дощик поміж заграв...".
18.  Олесь О. "Серед краси", "Згадую: так я в дитинстві любив".
19.  Осадчук П. "Стежка".
20.  Павличко Д. "Вітряк", "На щастя", "Розмова", "Гном", "Птиця", "Мрія".
21.  Підгірянка М. "Вечір іде", "Що я люблю", "Співанка про місяці", "Діти й ластівка".
22.  Пчілка О. "Діброва смутная вже листячко ронила...", "Годі, діточки, вам спати" (збірка).
23.  Січовик І. "Вітрячок".
24.  Світличний І. "Слухала лисичка солов'я", "Безконечник".
25.  Сингаївський М. "Ромашкове сонце".
26.  Сосюра В. "Спокоєм повиті сплять простори нив...".
27.  Тичина П. "Пастелі".

Байки:
1.  Глібов Л. Коник-стрибунець.
2.  Глазовий П. Глибинна мораль; Найкоротша пісня.

Літературні казки, оповідання, легенди, уривки з повістей:
1.  Франко І. Лисичка і журавель.
2.  Українка Л. Казка про Оха-чудодія.
3.  Іваненко О. Синичка.
4.  Симоненко В. Подорож в країну Навпаки; Казка про Дурила.
5.  Скомаровський В. Чому в морі вода солона.
6.  Сухомлинський В. Красиві слова і красиве діло; Дід Осінник; Кінь утік...; Який слід повинна залишати людина на землі?
7.  Буцень О. Айстри.
8.  Воронина Л. Таємниця Пурпурової планети.
9.  Гуцало Є. Прелюдія весни; Перебите крило.
10. Дерманський О. Казки дракона Омелька; Танок Чугайстра, "Невидатних дітей не буває", "Чудесний особняк"
     (Сашко Дерманський про Авіценну, олександра Суворова, Олександра довженка, Уолта Диснея....)
11.  Збанацький Ю. Лелеки.
12.  Вдовиченко Г. 36 і 6 котів; Ліга непарних шкарпеток.
13.  Нестайко В. Просто Олесь друг.
14.  Мензатюк З. Зварю тобі борщику.
15.  Скуратівський В. Вересневий час - сім погод у нас.
16.  Стельмах М. Гуси-лебеді летять.
17.  Денисенко Л. Ліза і Цюпа П.
18.  Тютюнник Г. Бушля.
19.  Трублаїні М. Яшка і Машка; Омар; Шоколад боцмана.
20.  Чередниченко Д. Хлопчик Івасик і дідусь Тарасик.
21.  Чухліб В. Равлик.
22.  Вдовиченко Г. Мишкові миші
23.  Кузьменко Д. (Я х трамвай + зоопарк)

П'єси:
1.  Олесь О. Бабусина пригода.
2.  Мовчун Л. Горіхові принцеси.

Науково-художні твори:
1.  Іваненко О. Тарас у наймах (Тарасові шляхи).
2.  Копиленко О. Розбишака Чив.
3.  Старостенко Ю. Хто це такий?; І трапиться ж таке.
4.  Коваль А. Скільки років Діду Морозу.
5.  Караванська О. Стильна книжка для панянки.

Зарубіжна література:
     1.  Андерсен Г. К. Ромашка.
    2.  Вайброу І. Серія книжок про Малого Вовчика.
    3.  Грімм В. Шипшинка; Бременські музиканти; Зачарована красуня.
    4.  Коллоді К. Пригоди Піноккіо.
    5.  Ліндгрен А. Малий і Карлсон, що живе на даху.
    6.  Немцова Б. Лісова Німфа.
    7.  Носов М. Витівники.
    8.  Родарі Д. Чародійна палиця.
  

     
Список рекомендованої літератури за шкільною програмою для учнів 4-х класів, яка є у фонді обласної бібліотеки для дітей

Українська література

Усна народна творчість:
1.  Прислів'я, приказки, лічилки, загадки.
2.  Усмішки: "Син та мати", "Швачка", "Напування".
3.  Притчі: "Без труда нема плода", "Батькові поради", "Треба нахилитися". "Годинникові колеса", "Корінь і стебло".
4.  Легенди: "Тополя", "Вавилонська вежа", "Каїн і Авель", "Хліб і золото", "Звідки пішло прізвище та ім'я Богдана Хмельницького".
5.  Народні пісні: "Стоїть явір над водою", "Котився віночок по полю", "Ой співаночки мої". 
6.  Соціально-побутові казки: Золотий черевичок; Мудра дівчина.

Поезія:
1. Шевченко Т. "Реве та стогне Дніпр широкий...", "За сонцем хмаронька пливе...".
2. Франко І. "Полудень", "Сипле, сипле, сипле сніг", "Дрімають села", "Дивувалась зима...".
3.  Українка Л. "Вже сонечко в море сіда...", "Плине білий човник...", "Конвалія", "Давня весна", "Вечірня година".
4.  Білоус Д. "Диво калинове" (збірка).
5.  Драч І. "Хіба чекати плати за добро?".
6.  Жиленко І. "Павучок - рудий бочок", "Вечір гномів".
7.  Забашта Л. "Людина починається з добра".
8.  Костенко Л. "Здивовані квіти", "Красива осінь вишиває клени", "Усе моє, все зветься Україна", "Осінь, ось вона, осінь".
9.  Костецький А. "Мрія", "Спішу до дому", "Лист до птахів", "Буває все", "Краще - з друзями разом", "Словник Славка".
10. Лучук В. "Скільки рік на Україні".
11.  Малкович І. "Синові".
12. Павличко Д. "Зернина", "Наш прапор", "Плесо", "Синиця", "Яблуко".
13.  Сенатович О. "Ми розбили склянку з чаєм".
14.  Симоненко В. "Сама ж господарка на колії доріг...", "Ти стоїш, небагата й не пишна", "Ти знаєш, що ти - людина?".
15.  Черінь Г. "Українські квіти", "Жовтень".

Байки:
1Глібов Л. Зозуля й Півень; Гава і Лисиця.
2.  Гребінка Є. Сонце да Хмари.
3. Глазовий П. Джерело і Фонтан; Повчання.

Літературні казки, оповідання, легенди, уривки з повістей:
1.  Коцюбинський М. "Літній день" ("Хо"); "На небі сонце..." (Intermezzo).
2.  Вовчок М. "Літній ранок"; "Другого дня..." (Інститутка).
3.  Грінченко Б. Ксеня; Квітки.
4.  Вишня О. Бекас; Веселі артисти.
5.  Довженко О. Зачарована Десна.
6.  Гончар О. Залізний острів.
7.  Донченко О. Лісничиха (уривки): "На лісовій галявині", "Двічинка над струмком".
8.  Григорук А. Скарб Антончика Монте-Крісто.
9.  Нестайко В. Троє за парканом; Космонавти з нашого будинку; Жевжик; Шурка і Шурко.
10.  Сенченко І. "Чимчикують наші хлопці..." (Два дні з життя Женьки й Левка).
11.  Слабошпицький М. Славко й жако; Чудасія на балконі; Хлопчик Валь; Брат знаменитого воротаря.
12.  Сухомлинський В. Як Миколка став хоробрим; Як Павлик списав у Зіни задачу; Камінь; Усмішка; Співуча пір'їнка;
      Не загубив, а знайшов; Не забувай про джерело; Восени пахне яблуками.
13.  Тютюнник Г. Біла мара; Ласочка; "Як свисне бабак..." (Степова казка).
14.  Чухліб В. Чомга і весна; Гойдарики; Дикі каченята; Деснячки; Добре діло.
15.  Дерманський О. "Чемпіон з Баранців..." (Чудове чудовисько); Царство Яблукарство.
16.  Воронина Л. Суперагент 000. Нові пригоди.
17.  Чабанівський М. Зелена чаша; Степовий цвіт.
18.  Іваненко О. Казки.
19.  Кочубей О. Сім нескладух Говорухи.
20.  Ткачук Г. Вікно до собаки.
21.  Прохасько М. Хто зробить сніг.
22.  Роздобудько І. Коли оживають ляльки.

П'єси:
1.  Андрусяк І. Стефа і її Чакалка.
2.  Шейко-Медведєва Н. Лисиця, що впала з неба.

Науково-художні твори:
1.  Лотоцький А. Ольга Перевізниківна; Нові прихідці.
2.  Скуратівський В. Погостини.
3.  Утевська П. Гості з далеких берегів.
4.  Давидов А. Щаслива ознака; "Свідки минулих епох..." (Не так вже й тісно на землі).

Зарубіжна література:
1.  Кіплінг Р. Слоненя.
2.  Мілн А. Вінні-Пух і всі-всі-всі.
3.  Носов М. Мишкова каша; Фантазери; Як Незнайко був художником.
4.  Керрол Л. Аліса в Країні Чудес; Пригоди Аліси в Дивокраї.
5.  Дал Р. Джеймс і гігантський персик; ВДВ; Матильда.
6.  Маар П. Що не день, то субота.
7.  Парр М. Вафельне серце.

Розмова з одудом




Вивчаємо казки зарубіжних письменників




Ведемо щоденники читача





















Малюнки до творів Т. Г. Шевченка

У цей день, 204 роки тому, народилася людина, якій судилося прославити на весь світ не тільки своє ім’я, а й увесь свій народ – Тарас Григорович Шевченко. Тож сьогодні ловіть кілька цікавих фактів про Кобзаря 

📘 Шевченко страшенно любив зоряне небо. Теплими літніми ночами він міг гуляти надворі аж до самісінького ранку — мовляв, «незчисленнії зіроньки не пускають мене в хату». А про що він думав, дивлячись на зорі? Про гармонію світу, про вічність, про те, що зорі — це душі праведників, про поезію…

📕 Шевченко дуже любив малювати автопортрети. Уже одна з перших його робіт олійними фарбами, що її він виконав на початку 1840 року, — автопортрет. А свій останній автопортрет поет намалює всього за кілька місяців до того, як його не стане. Шевченко примудрявся малювати самого себе навіть у пустелі Каракуми. Понад три десятки автопортретів…

📗 Хто може сказати, якого кольору були очі в Шевченка? Люди, які знали поета, відповідали на це питання по-різному. Одні казали — чорні, другі — темно-карі, треті — темно-сірі, четверті — «сиві», п’яті — ясно-блакитні… Чим пояснити такий різнобій? Бігом часу? Мають же здатність темні очі з віком вицвітати. Тим паче що десять років життя поет провів під палючим сонцем пустелі, від якого можна легко осліпнути. Та, мабуть, іще більшу роль відіграла тут «променистість» Шевченкових очей, про яку в один голос кажуть усі, хто його знав, — очі поета змінювали колір разом зі зміною настрою…

📒 З чим Шевченко асоціював Європу? З різними речами. Наприклад, Франція для нього — це ідеали свободи, рівності й братерства, легковажна мода, розкішні парки й палаци, смачні вина, соуси, паштети… Англія — вишукані манери. Німеччина — акуратність, чистота й порядок. Голландія — море тюльпанів. Швейцарія — альпійські краєвиди. Італія — «країна чудес», де розташована «столиця світу» Рим, у якій Шевченко так мріяв побувати… Але найперше поет асоціював Європу зі світом літератури й мистецтва.

📗 За своє сповнене всіляких подій життя Шевченкові доводилося носити різні головні убори. Наприклад, коли йому було років десять, він ходив по селу у власноруч пошитому капелюсі на зразок конфедератки, чим дуже дивував не лише однолітків, але й старших людей. Потім будуть і чудернацькі богемні картузи, і звичайні солом’яні брилі, і формений солдатський кашкет, і світлі широкополі капелюхи…

📚 Більше цікавого про Тараса Григоровича – у книжці «Шевченко від А до Я» https://starylev.com.ua/shevchenko-vid-do-ya.











Малюнки до творів Т. Г. Шевченка






Вчимося переказувати за допомогою методів мнемотехніки






















Оксана Лущевська

Біографія

Народилася в місті місті Тальне Черкаської області. У 2004 році закінчила філологічний факультет Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, за фахом — педагог[1].
З 2010 до 2012 року навчалася в магістратурі Пенсильванського державного університету (США). Вивчала російську літературу та компаративістику, а також дитячу літературу та дитячі студії. 2016 року здобула ступінь доктора наук у галузі освіти в Університеті Джорджії. Спеціалізація – «Мова і грамотність» (Language and Literacy)[2].
Ініціатор проекту «Крок уперед: глобалізуємось разом із українсько-англійськими книжками-картинками», що фокусується на виданні книжок-картинок у видавництві «Братське». Співзасновниця блогу про сучасну дитячу літературу «Казкарка» та «Рейтингу критика: найкращі дитячі та підліткові книжки року».
Лауреат і переможець літературних конкурсів «Золотий лелека» (2008), «Смолоскип» (2009), «Гранослов» (2007).
Друкувалася в періодиці та антологіях, зокрема в антології авторського зарубіжжя «АЗ, два, три… дванадцять — лист у пляшці», «Червоне і чорне: Сто українських поеток ХХ сторіччя», «Мама по скайпу» та збірниках для дітей.
Нині живе в м. Шарлот, Північна Кароліна (США).


Чемна казка 
Оксана Лущевська

- Мамо, читай, кажу, швидко, швидко читай оцю казку!
- Любий, де слово чарівне?!
- Слово – чарівне?..
- Будь ласка!
- Мамо, кажу тобі вкотре – швидко читай оцю казку!
- …Невеличка чемна казка про загублене БУДЬ ЛАСКА:


    Слово «Будь Ласка» сиділо самотньо,
    край жабеняток – в рясці й болоті,
    мало замурзані носик і щічки,
    плакало часто – одне біля річки.
    Дуже незручно себе почувало,
    рідних не мало, та й друзів не мало.
    Якось воно пожалілося білці:
    «Тут я живу, мов не в своїй тарілці!!!»
    Білка, як завжди, кудись поспішала
    хвостом метельнула і швидко додала:
    «Самотнє ти слово, самотнє – безсиле!
    Чи знаєш? Дівчатко тебе загубило…
    Нечемне дівчатко край річки гуляло
    кричало, сварилося, щось вимагало.
    І загубило, отут - у болоті
    з тої хвилини ти, бачиш, самотнє!
    Йди до людей! Не сиди тут даремно!
    Дівча пожалій, бо ж до болю нечемне:
    все вередує, дає всім накази,
    де там прохання – суцільні образи!
    Йди поспішай, ну ж, будь ласка, будь ласка,
    Нечемні Оленка, Василько, Тарасик …
    Тобі не повинно бути байдуже –
    ти слово чарівне – чарівне ще й дуже!»
    Наше БУДЬ ЛАСКА дуже зраділо
    щічки умило, взялося за діло.
    Шлях до дітей пані білка вказала,
    хвостом метельнула та й геть поскакала.
    Ну а БУДЬ ЛАСКА пішло до Іванка,
    Сергійка, Назара, Олесі, Тетянки…
    Ну що ж, любий сину, проси і ще казку!
    Проте, не забудь про чарівне БУДЬ ЛАСКА!
    І ще пам’ятай, що дуже приємно
    Слухати того, хто, хлопчику, чемний!
- Мамо, читай – ну, читай мені казку,
будь ласка, будь ласка, прошу, будь ласка!

О. Олесь




Вивчаємо байки Павла Глазового



Павло Глазовий

Павло Глазовий – один з найпопулярніших українських гумористів. Його вірші додають людям настрою, допомагають побачити в житті більше світлого, радісного, стати добрішими. Навіть назви книжок Павла Глазового досить чітко характеризували їх зміст: «Смійтесь друзі, на здоров`я», «Щоб вам весело було», «Весела розмова», «Хай вам буде весело». Гуморески Павла Глазового входили до репертуару народних артистів України Андрія Сови, Анатолія Паламаренка, Валентина Дуклера, Анатолія Литвинова, Ніни Крюкової, Володимира Калашникова та багатьох інших майстрів сміху. Поет який любив веселий здоровий сміх був щасливий від того що пише простим людям. Іскристий гумор поета часто носив характер народного анекдоту. Але від того він не лише не губив щирої народної любові, а навіть став ще за життя легендою. Вже багато років читачі різних поколінь із захопленням читають гуморески Павла Глазового, кожний знаходячи у його творчості щось своє. Притаманні поету любов до рідної землі, до свого народу, вболівання за українську мову, українське мистецтво донесені до людей в гумористичній формі допомогають їм переосмислити своє буття. Різноманітні  теми гуморесок Павла Прокоповича Глазового: про школу і про село, про вчителів, про студентів, про жінок тобто про життя.



П"єса "Бабусина пригода"





Конкурс читців сучасних українських письменників
02.11.2017




" Кривенька качечка"










" Школа Володимира Великого" за А.Лотоцьким
Борисові було дев'ять років, коли його побачив князь Володимир Великий перед своїм теремом. Володар саме повертався на білому коні у замок. Сподобався йому хлопчик і виглядом, і відповідями у розмові, тож сказав дружинникові намовити батьків, щоб віддали хлопця в школу. Батьки послухались доброї поради, віддали Бориса у школу.
Борис полюбив школу: вже змалку виявив велику любов до книжки. У школі він помагав слабшим учням, а то й заступав учителя.
Минуло два роки Борисового перебування у школі при Десятинній церкві.
Князь Володимир цікавився успіхами учнів першої школи в Україні. Відвідував їх, бував на лекціях. Одного разу, почувши, як Борис читає, розповідає своєю звичайною мовою прочитане і як гарно пояснює дум¬ки, підійшов до нього, розпитував, чий він, як називається. Князь пригадав собі першу свою зустріч з Борисом:
— Радію, що я спонукав твого батька віддати тебе в школу. Гарно, хлопче, вчися, будуть із тебе люди.
Нам треба таких, як ти, майбутніх мужів, освічених і розумних.
А згодом зняв із себе золоту гривню та при всіх повісив її на шию Борисові. Сказав до всіх дітей:
— Учіться, діти, знайте, що, хто читає книжки, той здобуває справжнє щастя. Книга — це найбільший скарб людей. Як не збудуємо корабля без цвяхів, так людина не стане справжньою людиною без читання книжок. Краса воїнові — зброя, кораблеві — вітрила, а праведникові — читання книжок.
Це був найщасливіший день у житті Бориса.
Минуло кілька літ. Борис став монахом, прийнявши ім'я Іларіон. Став славним письменником. Року 1052 його було обрано митрополитом усіх українських земель.
За Антоном Лотоцьким

Любіть книгу

PDFPrintE-mail

Оповідання про осінь

Автор: Остап Вишня   
Не дуже любив книгу Василько. І не дуже чемно з нею поводився.
...От він одного вечора ліг спати та й узяв книжку перед сном почитати. А Василько знав, що, як лежачи книжку читаєш, псується зір і псується книжка. Лежить Василько, читає і задрімав.
А книжка — бух на підлогу. Аркуші в книжці й пожмакалися. Добре заснув Василько, так кріпко, що й од «бух!» не прокинувся.
І сниться Василькові, що він сам книжка.
От бере його, книжку-Василька, Оленка, що теж не дуже поважає книжку, бере, читає і водночас обідає. Борщ із ложки — кап! — та на Василька-книжку. Йому пече, йому неприємно, що на нього борщ капає, та нічого не вдіє Василько, бо він книжка.
А потім ухопили Василька-книжку Миша і Вова та давай на ньому різні дурниці писати: «Читав Вова», «Цікава книжка», «Колька — дурак», — отаке понаписували. Так ніби хтось у грязюку перо вмочив та й бруднить, грязнить Василька-книжку!
Далі ще гірше!
Оленка почала Василька-книжку ножицями різати — малюнки вирізати. Болить Василькові, аж «рятуйте!» хоче крикнути...
Тільки-но Оленка ножиці прийняла, як хтось гарячого праса поставив на Василька-книжку. Горить Василько-книжка, дим із нього йде! Пече йому!
Уже Василько-книжка не книжка, а саме шмаття, в яке загорнула Оленка свій сніданок!
Так гірко та так боляче зробилося Василькові, що він аж прокинувся.
— Ой, що зі мною зробили?!
А потім, здогадавшися, що то був тільки сон, зітхнув легше.
А зітхнувши, подумав та й гасло про книжку склав:
— Бережи книжку — це твій друг!
І ніколи вже не псує Васильку книг, та й товаришів соромить, коли хтось із них не береже книжку.

В. Сухомлинський "Соромно перед соловейком"






Цікава книга природи
 Творчі роботи
Перший подих осені





















Сузір'я вічного й святого
Дитяча книга на землі
Наша творчість
Поетичний букет із улюблених весняних квітів.
Весняні квіти у поезії



Росли посеред гаю
барвіночки малі.
Завжди були веселі,
радісні й сумні.
Під дощ вони раділи,
росли і веселіли.
Ніколи не хворіли,
за це їх всі любили.
Колотуша Ольга



Навесні у квітні
з"явилися барвінки.
На них сиділо сонечко
червоне, як квіточка.
І там літав метелик,
крильцями махав.
І райдуга весела
раділа квіточкам.
Колотуша Ольга




Підсніжник


Що за квітка це така ?
Колір має білий, Дуже рання є вона.
Це підсніжник милий!
Слободянюк Дарія




Весняні квіти
Прийшла весна із теплим сонцем, 
розстанув сніг в густім лісу.
Біля дерев з"явились квіти,
що прославляють цю пору.
З"явились проліски весняні,
 немов хмаринка, голубі, 
маленькі та чудові.
Лук"янов Єгор




Квіти
Квіти! Квіти! Як маленькі діти!
І красиві і чудові!Різнокольорові!
Квіти ваблять діточок.
Ми - маленькі діточки,
Дуже любимо квіточки!
-Діти, не зривайте нас,
бо таких не буде нас.
Литвяк Анастасія




Проліски
Ранньою весною
ще не зійде сніг,
А вже в лісі з"являться 
так багато їх.
Квіточок сміливих,
ніжних і красивих,
білих пролісків.
Упирова Софія



                        Якось я збирала квіти
                            Жовті, білі, темносині.
                                     Ще в мене ростуть дзвіночки
                         із яких плету віночки.
                         Там метелики літають
                            та на квіточки сидають.

                        Кузьменко Вікторія




Я квіточка маленька
дуже чепурненька. 
Схожа на курчатко,
звуть мене кульбабка.
Васильцова Дар"я






Автор Дар"я Дмитрієва, переможниця конкурсу "Проба пера - 2017 рік"



В мене є маленька кицька:
Сірі вушка, білі лапки,
Сірий хвостик, білі вуса.
Ось така моя кицюнька.

Ну а звать її Машунька.


Вранці мама на роботу йде,
А мене до школи веде.
Я не вередую,
Тільки трішечки сумую.
Каже мама: « Будь уважна і слухняна.»
Я до школи йду швиденько.
Там старанно вчуся я,
Щоб отримать «Молодця».



Найрідніші в мене є:
Це матуся, дід, бабуся,
Тато, дядько,
Два кота й собака.
Ось і вся моя сім’я.
Чай люблю я дуже пити.
З пряником, цукеркою,
Пиріжком, рогаликом,
З вафлею, повидлом,
Тістечком і тортиком.
Ось вот так люблю я пити чай.




 Це було влітку ввечері. Я з бабусею і дідусем йшла додому. Як почула, щось мявчить. Озирнулася, а нікого нема. Тоді я уважно почала прислухатися. Біля дороги була вирита велика яма. Саме з неї доносилося мявкання. Я обережно спустилася і знайшла маленьке кошенятко. Воно було холодне і дуже голодне. Його хтось викинув, або загубив. Воно там сиділо і жалібно плакало. А люди проходили мимо не звертаючи уваги.
 Бабуся з дідусем дуже сварилися на мене, що я залізла в цю яму. Але коли побачили маленьке кошеня в мене на руках. Вони  все зрозуміли і більше мене не сварили. Я принесла його додому. Напоїла теплим молочком і поклала спати. Кошенятко залишилося жити в мене.
  Тепер в мене є маленький, пухнастий друг, який вранці приходить ніжно будити мене в школу своїм мокрим носиком.


  Жили колись дід та баба. Жили вони на краю села, недалеко від лісу.
 Якось вони пішли в ліс по сухе гілля, щоб хату протопити та їсти наварити.
Да були вони старенькі і важко їм було. Але їм на допомогу прийшли лісові тваринки. Дуже зраділи дідусь з бабусею помічникам.
 Коли прийшли додому бабуся наготувала багато смачненького, бо наближався Святий вечір. Тай сіли біля віконечка виглядати колядників. Дуже довго вони чекали і нарешті до них постукали у двері. Коли відкрили двері, то побачили лісових звіряток. Вони вирішили заколядувати стареньким, бо жили вони далеко і мало хто ходив там з людей. Ось вони і вирішили зробити приємне стареньким. Бабуся з дідусем дуже зраділи і запросили їх додому. Пригостили звіряток смачненьким та дали цукерок.




  Ось наближався вечір. Оленка позбирала свої іграшки та лягла спати. А коли годинник пробив дванадцяту в кімнаті почалось відбуватися, щось незвичайне. Всі іграшки почали оживати. Ляльки затанцювали  веселий танок. Білий ведмедик почав грати з бурим, хто кого наздожене. М’ячики застрибали високо високо. А в центр кімнати на білому коні виїхав принц. Вся кімната перетворилася на лялькове містечко. Всім було дуже весело. Тільки лялька Лола була сумна. Вона сховалася під ліжко і плакала. Бо вона була не новою лялькою. Її платтячко було стареньке та рване. Зачіска її розплелася, бантики загубилися. Вона дуже соромилася себе, тому і заховалася під ліжко.
 Оленка почула, що хтось плаче і прокинулася. Був ранок і всі іграшки були на своїх місцях. Оленка дуже здивувалася, але вирішила перевірити чи є під ліжком лялька? І дійсно, вона знайшла там свою стареньку ляльку Лолу. Вона дістала її, помила та причесала. З мамою зшила новий наряд і одягла нові бантики. І Лола стала як новенька, даже краще .Оленка поклала її до інших іграшок.
 Тепер всі були щасливі. Оленка знайшла свою загублену ляльку. А Лола стала знов гарною. І тепер вона не сумувала, і не плакала, а весело танцювала зі своїми новими подружками – ляльками .


Мишка та коровай
 Жила собі Мишка. Була вона дуже доброю, веселою та працьовитою. Але нажаль друзів у неї не було, бо всього вона боялася і ховалася у своїй хатинці.
 Якось одного ранку пішла вона в поле та й знайшла там велике зернятко. Віднесла його Мишка додому тай спекла великий, смачний коровай. Він був такий запашний, що всі лісові жителі позбігалися до будиночку Мишки. Мишка дуже зраділа, що до неї завітали звірята. Вона чемно запросила всіх до столу і пригостила всіх своїм короваєм. Всім дуже сподобався коровай Мишки. Вони чемно подякували їй і розійшлися по домівках. А наступного дня кожен приніс Мишці гостинців: зайчик капусточку, білочка горішків, їжачок грибочків, … Кожен хотів зробити Мишці приємне.
 Мишка дуже зраділа, бо вона отримала не тільки гостинці, а й друзів. Тепер вона не сумувала, бо до неї тепер часто приходили в гості лісові жителі. А вона чемно їх зустрічала  смачним короваєм.


Казка про пташку          Денис Цівюк
Жила - була пташка. Вона дуже любила гратися під сонцем у лісі. Одного рази, коли вона була дуже захоплена грою зі своїми друями, побачила зайчика, який попав у пастку мисливця. Заєць благав про допомогу. Пташці хотілося допомогти, але вона маленька, слабка, але розумна. Полетіла вона до людей та знайшла хлопчика Тараса, який врятував зайчисько з небезпеки. Через три дні дрізі зустрілися та зайчик подякував пташці за порятунок.








Тексти для перевірки
техніки читання у 1 класі


 
Мудра кицька

На столі стояв кухлик з молоком. Кицька його побачила, і схотілось їй молочка. Скочила на стіл – та до кухлика. Аж тут лихо: голова в кухлик не влазить. Так гарно молоко пахне, а язиком до нього кицька не сягне.
Засмутилась вона, але ненадовго . . . Скоро кицька зміркувала, що їй робити. Вона почала вмочати лапку в молоко й обсмоктувати її. Умочить лапку, обсмокче з неї молоко й знов вмокає.
Так і застали її над кухликом, коли вона добувала з нього молоко.

Квітковий годинник

Кожна квітка о своїй порі розкриває пелюстки назустріч сонцю. І в певний час згортає їх. Блакитні квітки – то цикорій. Ростуть вони у полі, на луках, на узліссі. Вони не сплюхи. Прокидаються між четвертою й п’ятою годинами ранку. Є квіти, що прокидаються пізніше. Для шипшини ранок настає рівно о шостій. Одночасно з нею розгортають пелюстки мак, кульбаба та нечуй – вітер. Водяна лілія прокинулась о сьомій. А от нагідки – справжні сплюхи. Вони прокидаються аж о десятій, тоді, коли цикорій свої пелюстки вже починає стуляти . . .

Корова, кінь і пес

Корова, кінь і пес засперечалися між собою, кого із них господар найбільше любить.
- Звичайно, мене, - каже кінь, - я йому плуга й борону тягаю, дрова з лісу вожу, він сам на мені в місто їздить. Пропав би він без мене.
- Ні, господар більше мене любить, - каже корова, - я все його сімейство молоком напуваю.
- Ні, господар більше мене любить, - гарчить пес, - я його хату стережу. Вислухав господар цю суперечку та й каже:
- Перестаньте сваритися, всі ви мені потрібні, і кожен із вас добрий на своєму місці. Але сам себе ніхто не хвалить!

Хто дужче любить

Були якось Петько з Миколою в лісі. Суниць вони назбирали мало, зате двох їжаків зловили. Трапились вони на дорозі – ну як не взяти? Понесли хлопці їжаків додому, кожний до себе.
Минуло кілька днів. Знову зустрілися хлопчики і засперечалися, хто з них більше любить свого їжака. Петька хвалиться, що годує їжака молоком, ганчір’я намостив у коморі, мало не голки йому чистить.
- А ти що зробив для свого їжака? – питає.
- Нічого, - похмуро відповів Микола.
- От бачиш, - сказав Петька, - не любиш ти свого їжака.
- Ні, люблю, - заперечив Микола, - я його до лісу відніс, випустив на волю.

Палець у чорнилі

Це сталося у другому класі. На перерві хтось, пустуючи, мазнув чорнилом стінку біля дверей. На стінці залишився слід від пальця.
Задзвенів дзвінок. До класу заходить учителька. Вона побачила той слід і питає:
- Хто вимазав стінку чорнилом?
Усі мовчать. На першій парті сидів Мишко. У нього палець був у чорнилі.
- Це ти? – питає вчителька.
- Ні, не я, - відповідає мишко.
- Як тобі не соромно! – гнівається вчителька. – Нашкодив, ще й не зізнаєшся.
Мишко стоїть, похиливши голову. Він жде, коли Петро, що сидить за останньою партою, встане й скаже:
- Це я мазнув стіну. Але Петро мовчить, заховавши під парту руку. Невже він не знає, що так підло чинити?

Як Павлик списав у Зіни задачу

Павлик був стурбований. Дома він сидів над задачею й не міг розв’язати. Тож до школи Павлик прийшов зарано, щоб у когось її списати. Бо працювати сам не любив.
Ось прийшла Зіна. Вона добре вміла розв’язувати задачі. Павлик і питає:
- На скільки питань задача?
- На три запитання, - відповідає Зіна.
– А хіба ти не розв’язав?
- Не вийшла . . . Дай списати . . .
- Ой, Павлику, чого ж ти сам не хочеш працювати? – питає Зіна.
Але таки дала йому свій зошит.
Павлик став списувати. Одна дія, друга, ось уже третя, а в третій дії він помітив у Зіни помилку. Там, де треба було написати 23, вона написала 32.
У своєму зошиті Павлик написав правильно, а Зіні не сказав, що в неї помилка.
Учителька зібрала зошити, щоб перевірити. Наступного дня їх і принесла.
- У Павлика оцінка «п’ять», - сказала вчителька. – Молодець, Павлику, добре попрацював над задачею. А в тебе, Зіно, - «чотири». Помилку зробила . . .
Зіна поблідла. Вона глянула на Павлика. Павлик почервонів і похнюпив голову.

Почистили ковзанку

Олег прийшов додому весь у снігу.
- Де тебе нечиста сила носить? Поглянь – но, з новенького пальта зробив ганчірку . . .
Олег слухав, слухав, як його мати вичитує, а потім каже:
- Мамо, ось уже майже годину ти мене лаєш, а хлопці мене весь вечір хвалили.
- За що ж це вони тебе хвалили? – дивується мати.
- А за те, що я ковзанку від снігу розчистив.
- І у тебе вистачило сили таке поле з лопатою вимахати?
- Хіба ж я дурний, мамо, лопатою махати. Я собі лежав на спині – відпочивав, а хлопці тягали мене за ноги по льоду. От і почистили ковзанку.

Ледача подушка

Маленькій Яринці треба рано – рано вставати, щоб до школи йти. А не хочеться, ой, як не хочеться! Увечері й питає Яринка в дідуся:
- Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? . .
- Це подушка в тебе ледача, - відповів дідусь.
- А що ж їй зробити, щоб не була ледача?
- Знаю я таємницю, - пошепки сказав дідусь.
– Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря. Добре вибий її кулачками – вона й не буде ледача.
Наступного дня, рано – раненько, знову не хочеться вставати Яринці. Але ж треба подушку провчити, лінощі з неї вибити!
Схопилась Яринка швиденько, вдяглася, взяла подушку, винесла на подвір’я, поклала на лавку – та кулачками її, кулачками. Повернулася до хати, поклала подушку на ліжко – та й умиватися.
Кішка долі нявчить, за стіною вітер гуде, дідусь у вуса посміхається.

Івасик і Тарасик

Івасик ловив рибку. Все, що зловив, склав у кошик, закинув кошик на плечі та й іде додому. Побачив його Тарасик та й тихенько, тихенько за ним. Думає, як би витягти рибку.
Тільки Тарасик підкрався до кошичка, а Івасик почув, що хтось ззаду до кошичка добирається, та й озирнувся . . . Тарасик одскочив, руки заклав назад, голову задер – іде, наче то не він до кошичка добирався.
Пішов Івасик далі. Йде собі спокійно, а Тарасик знов підкрався, заклав у кошик руку – та як заверещить!
Великий рак вчепився йому в палець.
Бо в кошичку не тільки рибка була, а й раки. А Тарасик аж скаче, так йому болить.
Івасик обернувся, побачив та й сміється з Тарасика: ага! попався!
Насилу Івасик одчепив од пальця рака. Одчепив, поклав у кошичок та й сказав: «На чужий коровай рота не розкривай». А у Тарасика палець розпух, кров з нього капає . . . Плаче, бідний. А Івасик пішов додому.

Сини

Дві жінки брали воду з криниці. До них підійшла третя.
Сивий дідусь присів на камінчик перепочити.
Ось одна жінка й каже іншим:
- Мій синок спритний і сильний. Ніхто його не подужає.
- А мій співає, як соловейко. Ні в кого такого голосу немає, - каже друга.
А третя мовчить.
- Чого ж ти про свого сина нічого не скажеш? – питають її сусідки.
- Що ж сказати? Нічого особливого в ньому немає.
Ось набрали жінки повні відра і пішли. І старенький за ними. Йдуть жінки, зупиняються. Болять руки. Хлюпає вода. Ломить спину.
Раптом назустріч три хлопчики. Один через голову перекидається, колесом ходить. Милуються ним жінки. Другий соловейком заливається, пісню співає. Заслухалися жінки.
А третій до матері підбіг, узяв у неї важкі відра й поніс.
Питаються жінки старенького:
- Ну що? Як вам наші сини?
- А де ж вони? – відповідає дідусь.
– Я лише одного сина бачу.

Суниці для Наталі

У третьому класі вчиться маленька Наталя. Вона довго хворіла. А це вже прийшла до школи. Бліда, швидко втомлюється.
Андрійко розповів своїй матері про Наталю. Мама й каже:
- Цій дівчинці треба їсти мед і суниці. Тоді вона стане бадьора, рум’яна . . . Понеси їй суниць, Андрійку.
Андрійкові хочеться понести суниць Наталі, але чомусь ніяково. Він так і сказав мамі:
- Соромно мені, не понесу . . .
- Чому ж тобі соромно? – дивується мама.
Андрійко й сам не знає, чого йому соромно.
Наступного дня він усе ж таки взяв із дому пакуночок суниць. Коли вже закінчились уроки, він підійшов до Наталі. Віддав їй пакуночок із суницями й тихо сказав:
- Це суниці. Ти їж, і щоки будуть у тебе рум’яні.
Наталя взяла пакуночок із суницями. І сталося дивне. Щічки її стали червоні, як мак. Вона ласкаво подивилася Андрійкові в очі й прошепотіла:
- Дякую . . .
Чому ж це щічки у неї стали рум’яні? – подумав Андрійко. – Вона ще ж не їла суниць.

Сива волосинка

Маленький Михайлик побачив у косі матері три сиві волосинки.
- Мамо, у вашій косі три сиві волосинки, - сказав Михайлик. Мама усміхнулась і нічого не сказала. Через кілька днів Михайлик побачив у материній косі чотири сиві волосинки.
- Мамо, - сказав Михайлик здивовано, - у вашій косі чотири сиві волосинки, а було три . . . Чого це посивіла ще одна волосинка?
- Від болю, - відповіла мама. – Коли болить серце, тоді й сивіє волосинка . . .
- А від чого ж у вас боліло серце?
- Пам’ятаєш, ти поліз на високе-високе дерево? Я глянула у вікно, побачила тебе на тоненькій гілочці. Серце заболіло й волосинка посивіла.
Михайлик довго сидів задумливий, мовчазний. Потім підійшов до мами, обняв її тихо запитав:
- Мамо, а коли я на товстій гілці сидітиму, волосинка не посивіє?

Сьома дочка

Було в матері сім дочок. Ось поїхала одного разу мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць.
Коли мати ввійшла до хати, дочки одна за одною почали говорити, як вони знудьгувалися за нею.
- Я скучила за тобою, немов маківка за сонячним променем, - сказала перша дочка.
- Я ждала тебе, як суха земля жде краплину води, - промовила друга дочка.
- Я плакала за тобою, як маленьке пташеня за пташкою, - сказала третя.
- Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, - щебетала четверта.
- Ти снилася мені, як троянді сниться краплина роси, - промовила п’ята.
- Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, - сказала шоста.
А сьома дочка нічого не сказала. Вона зняла з ніг матусі взуття й принесла їй води – помити ноги.

Дідусь

Дуже постарів дідусь. Погано він бачив, погано чув; руки й ноги в нього тремтіли від старості: несе ложку до рота і юшку розхлюпує.
Не сподобалося це синові й невістці: перестали вони батька разом з усіма за стіл садити, заховали його в запічок і почали годувати з череп’яної миски. Затремтіли руки в старого, миска впала й розбилася. Ще дужче розлютилися син і невістка: почали вони годувати батька із старої дерев’яної миски.
У дідового сина був свій маленький синок. Якось сидить хлопчик на долівці і щось складає із трісочок.
- Що ти робиш, дитинко? – спитала в нього мати. - Коробочку, - відповідає дитина. – От як ви з татком постарієте, я й годуватиму вас із дерев’яної коробочки. Переглянулися батько з матір’ю і почервоніли. Відтоді старого перестали ховати в запічку та й з дерев’яної миски годувати.

Нащо дубам листя взимку?

Уже ліс і не жовтий. Уже він безлистий. Гуде потихеньку вгорі. Стоїть у тумані. Там у верховітті ходить зима, носить в синій пелені завірюху. Тільки дуби брунатні. Міднолисті вони. Аж весною роздягнуться. Взимку всі дерева гудітимуть на стужі голим віттям. А дуби шумітимуть їм про весну.
Ось нащо дубам листя взимку.

1. Про що шумлять дуби взимку?
2. Коли вони скинуть листя?

Ведмідь і мишка

Спіймав ведмідь якось у своєму барлозі бешкетницю мишку.
Почала мишка просити ведмедя:
- Відпусти мене . . . І я тобі колись у пригоді стану.
Посміявся ведмідь з тої помічниці і відпустив мишку.
Ось одного разу заплутався ведмідь у мисливських тенетах. Рвався, рвався – ніяк не виплутається. Тут прибігла мишка, перегризла петлю і допомогла ведмедеві визволитися.

1. Де спіймав ведмідь мишку?
2. Що мишка пообіцяла ведмедеві?
3. Як мишка допомогла ведмедеві?

Хитрий Хомка

Купила бабуся внукам хом’яка. Біленький, тепленький, з червоними очицями. Ротик – наче бантик. І такий уже спритний! Діти назвали його Хомкою.
Взялися хлоп’ята годувати Хомку. Гриз він сухарі, морквину, бурячок. Щоки в нього роздулися. З’їв усе і кудись зник. Так було кілька разів.
Одного разу Юрко хотів узути свої гумові чобітки. А там чималий запас їжі. Замість нірки Хомка чобіток пристосував.

1. Кого діти назвали Хомкою?
2. Де ховав Хомка запас їжі?

Сніжинка

З неба летіла на землю сніжинка. Вона була легка, ніжна, прозора, мов пушинка. І красива мов зірка.
На землі стояв хлопчик. Він бачив, як падає сніжинка. Хлопчик думав: ось впаде комусь під ноги і її затопчуть.
Ні, не треба падати сніжинці на землю. Не треба її затоптувати. Хлопчик простяг долоню. Він захотів приголубити сніжинку. А вона впала на теплу, добру руку хлопчика й розтанула.
Хлопчик із жалем дивився на руку. На долоні блищала крапелька, мов сльозинка.

1. Яку пору року описано в оповіданні?
2. Що падало з неба на землю?
3. Який вигляд мала сніжинка?
4. Чому хлопчик хотів врятувати сніжинку?
5. Що сталося зі сніжинкою на його долоні?

Навкруги казкові шати

Навкруги казкові шати –
Сиве плетиво гілок.
Спробуй зразу відгадати,
Де тут в’яз, а де дубок.

Де калина, де шипшина,
Де черешенька мала?
Все зима запорошила,
Запушила, замела.

Сплять над озером ялинки,
Як сестрички в сповитку,
Біла віхола хустинки
Їм зіткала нашвидку.

І берізка – мов лілея –
В платті з ніжних пелюсток.
Замість бантика у неї –
З клена зірваний листок.

1. Який ліс взимку?
2. Чи легко взимку відгадати, де яке дерево?
3. На кого схожі ялинки?
4. У що вбралися берізки?

Все в лісі співає

Весною ми пішли до лісу. Зійшло сонце. Подихнув вітерець. Всі дерева заспівали. Кожне співало свою пісню. Берізка співала ніжну пісню. Хотілося підбігти під білокору красуню і обійняти її. Дуб співав мужню пісню. Ми слухали її, і нам хотілося бути сильними. Верба співала над ставком задумливу пісню. Вона нагадувала про осінь.
Ось такі пісні ми почули в лісі.

1. Яку пісню співало кожне дерево?

Криничка

У лузі – криничка. Вона тут давно – давно. Хто її викопав – невідомо. Над криничкою верба нахилилася. На гілці глиняний кухлик висить. Не минають люди криничку. Верба подає їм кухлика, а криничка пригощає водицею. Чистою, прохолодною, на лугових травах настояною. Усіх щедро напуває криничка: і трактористів, і пастухів, і перехожих. А води в ній не меншає.

1. Чим пригощає криничка перехожих?

Як бджілка знаходить квітку конвалії

Вилетіла з вулика бджілка. Літає над пасікою й дослухається. Чує, десь далеко-далеко дзвенять голосні дзвіночки. Летить бджілка на музику дзвіночків. Прилітає до лісу. А то дзвонять квіти конвалії. Кожна квітка-маленький срібний дзвіночок. У середині – золотий молоточок. Б’є молоточок по сріблу –лунає дзвін –аж до пасіки лине. Ото так конвалія кличе бджілку. Прилітає бджілка, збирає з квітки пилок та й каже: - Дякую, квітко . ..
А квітка мовчить. Вона лише зніяковіло опускає голівку.

1. Де живе бджілка?
2. Куди дзвін привів бджілку?
3. Чому видзвонювали лісові конвалії?
4. Що збирала бджілка з конвалії?

Сиві волосинки

Два тижні маленька Олеся тяжко хворіла. Їй було так тяжко, що кожної хвилини дівчинка могла померти.
Від її постелі ні на мить не відходила мама.
Коли небезпека минула і Олесі стало легше, мама лягла поруч з донькою й заснула.
Прокинулась мама, Олеся й запитує її:
- Мамо, чому це в косах твоїх багато срібних волосинок?
- Горе посріблило, - відповіла мама.
- Матусю, - сказала Олеся, - яку ж тобі радість принести, щоб не стало цих срібних волосинок?

1. Що сталося з Олесею?
2. Хто піклувався про неї?
3. Про що запитала Олеся маму?

Наш рід

Мама вишиває на білому полотні зелений барвінок, чорнобривці, сині волошки. Навіть качечку вишила.
- Що це буде, нене? – питає Андрійко.
- Українська святкова сорочка для тебе.
- Чому українська? – допитується Андрійко.
- Бо вишиваю такі квіти, які ростуть на нашій землі. А земля наша зветься Україною. А ти маленький українець.
- А ти, мамо? - І я українка, і татко, й бабуся, й дідусь. Ми українського роду і любимо нашу землю, нашу мову, наші квіти. Україна – як наша рідна хата.

1. Які квіти вишивала мама на полотні?
2. Чому сорочка називається українською?
3. Як називається наша земля?

Як котові соромно стало

Вийшов кіт на поріг. Мружиться від ясного сонечка. Раптом чує – горобці зацвірінькали. Принишк кіт, насторожився. Тихенько почав пробиратися до паркана. А там сидять горобці.
Підповз аж до паркана та як стрибне. Хотів горобця схопити. А горобчик – пурх та й утік. Кіт перелетів через паркан та в калюжу й упав. Вискочив мокрий, брудний.
Іде кіт додому. Соромно йому. А горобці позліталися з усього подвір’я, літають над невдахою й цвірінькають. То вони сміються з кота.

1. Хто сидів на паркані?
2. Чому кіт упав у калюжу?
3. Куди подався мокрий кіт?
4. Який у нього був настрій?

Липа

Біля нашого двору зацвіла липа. Квітки липи жовті – жовті і дуже пахучі. Раді бджоли цій порі. Адже стара кучерява липа виділяє нектару не менше, ніж гектар гречки. А ще липа допомагає людям позбавитися застуди. Хто п’є чай із завареним сушеним липовим цвітом,той дуже зміцнює своє здоров’я. Ми всі доглядаємо липу.



Леся Українка












Дорогі дітки! Пропоную вам прочитати цікавий деформований текст та дати правильні відповіді на завдання тесту. Бажаю успіхів!


теньКві